Марк Фалкс - Як керувати рабами

Ви мусите також знати, що не можете просто «викинути на смітник» ваших хворих і старих рабів, як радить Катон. Раніше, за часів імператора Клавдія, деякі власники відвозили таких на острів посередині Тибру, де був розташований храм бога здоров’я Асклепія. Імператор видав указ, що будь-який раб, від якого відмовилися таким чином, має бути звільненим і в разі одужання не мусить повертатися до свого господаря, оскільки обов’язок раба перед господарем припиняється, якщо господар забув свої обов’язки перед рабом. Клавдій також заявив, що будь-якого господаря, котрий убив раба замість того, щоб відмовитися від нього, буде притягнуто до відповідальності за вбивство. Він ухвалив ці закони не стільки через те, що переймався гуманним ставленням до рабів, скільки через невизначеність правових норм стосовно подібних ситуацій. Видавалося правильним, що імператор має виробити одну процедуру для всіх.

Раб може викупити у вас свою свободу — це ще одна з вагомих підстав для його звільнення. Продаж рабам їхньої свободи приносить велику користь господареві. На перший погляд це може здаватися нелогічним, адже за таких обставин ми втрачаємо своїх рабів. Та ви маєте пам’ятати, що сукупність рабів є цілісним організмом, який постійно розвивається. Йому необхідна свіжа кров, це допоможе зберегти організм здоровим і працездатним. І якщо ви можете взяти з раба гроші за його свободу, це чудово: він дає вам капітал для свого заміщення. Вам це нічого не коштуватиме.

Тому господар частково може підігрівати прагнення раба до отримання свободи. Раби мають власні гроші та майно, хоча юридично і те, й те є вашою власністю. Вони мають змогу накопичувати майно, бо за добру роботу їм заведено платити. Це вигідні інвестиції, адже ви отримаєте все назад. Ви побачите, що раби сумлінно вам платитимуть, аби отримати свободу, навіть якщо вона пов’язана з якоюсь досить непевною датою в майбутньому, як-от смерть їхнього господаря.

Вам необхідно знати про деякі пастки, що при цьому виникають. Бажання свободи у багатьох рабів настільки велике, що вони йдуть на будь-які жертви, щоб її отримати. Звичайною практикою є давати домашнім міським рабам трохи грошей, щоб вони могли купувати собі їжу. Та нерідко вони починають економити, щоб викупити свободу за рахунок власного шлунка. Якщо це не припинити, то швидко виявиться, що ваші люди скидаються на ходячі кістяки.

Угоди між господарем і рабом мають законну силу. Тому якщо раб заявляє, що купив свободу за власні гроші, а господар не визнає угоди, раб може подати скаргу міському префектові. Якщо ж раб не зможе довести чинності угоди, його пошлють працювати в шахти. Це буде кара за марнування часу і спробу зіпсувати репутацію власника. Окрім того, господар може вимагати, щоб йому повернули раба і він сам накладе на нього покарання, якщо воно не буде важчим, ніж робота в копальнях.

З огляду на те, що домовленості між рабом і господарем мають юридичну силу, важливо скласти контракт і викласти в ньому всі умови. Коли я роблю це з кимось із моїх домашніх рабів, контракт потім передається до найближчого храму на зберігання.

Надання рабові свободи таким шляхом не завжди означає, що він одразу може чинити все, що йому заманеться. Зазвичай я ставлю низку умов для звільнення. По-перше, строк подальшої служби такого раба складає переважно кілька років. Протягом цього періоду він практично залишається рабом, навіть якщо номінально звільнений і є власністю бога, якому присвячений храм. Раб, про якого йде мова, мусить дати обіцянку служити добре, а головне — дотримати своєї обіцянки. Він мусить підтвердити, що й далі прийматиме як належне фізичні покарання від мене — у тій формі, в якій я того побажаю. Якщо йдеться про рабиню, я, як правило, ставлю умову, що вона мусить передати мені когось зі своїх дітей собі на заміну. Зазвичай вони охоче на це погоджуються, оскільки хочуть свободи, мають інших дітей, сподіваються купити свободу для своєї дитини в майбутньому, та й, у кожному разі, дитина вже звикла до свого становища в моєму домі. Іноді, коли мені особливо не хочеться втрачати раба, котрий виконує для мене яку-небудь важливу роботу, я встановлюю час його служби до кінця мого життя.

Я також передбачив у своєму заповіті, що окремих рабів буде звільнено. Однак я поставив умови їхнього звільнення, а саме: вони мають продовжувати надавати певні послуги моїй удові. На декого з рабів я наклав зобов’язання протягом трьох-п’яти років сплачувати внески на користь мого сина і спадкоємця. Так, мій син матиме вигоду як від цих надходжень, так і від того періоду, коли звільнені раби продовжуватимуть працювати. До сина я також висунув низку вимог: він має піклуватися про двох моїх старих слуг навіть після того, як я помру. Милість, яку я виявив, не стане для нього важким тягажем, а мені буде значно легше на душі.