Collective work - Книга громадянина

Конституційні норми різних країн щодо прав, свобод і обов’язків людини і громадянина можна поділити на:

1) громадянські і політичні права й свободи;

2) соціально-економічні права;

3) колективні, або солідарні, права.

Права і свободи, які стосуються перших двох позицій, – це права і свободи, що належать кожному індивідові. Права третьої позиції можна назвати правами людини і народів (право на здорове навколишнє середовище, право на страйк, громадянську непокору, право політичної опозиції).

Громадянські (особисті) права і свободи – це закріплені у Конституції і законах держави, а також у міжнародно-правових актах права і свободи особи, які визначають сферу її автономної свободи і забезпечують задоволення нею своїх особистих інтересів. Особисті (або природні) права і свободи складають першооснову правового статусу людини і громадянина. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невідчужу-ваними, а й не підлягають обмеженню. Ця група прав і свобод громадян забезпечує неприпустимість посягання державних органів, громадських організацій, службових осіб на життя, здоров’я, свободу, честь та гідність людини та неприпустимість свавільного позбавлення її життя.

Політичні права і свободи – це такі права і свободи людини, які забезпечують їй можливість брати участь в управлінні державою, впливати на внутрішню і зовнішню політику держави. Особливістю політичних прав є те, що 'їх мають лише громадяни України, які досягли 18 років і набули повної правосуб’єктності.

Мирні збори. Право на свободу зборів є основоположним правом у демократичному суспільстві так само, як і право на свободу вираження своїх поглядів. Для органів влади мирні збори мають бути одним із індикаторів суспільної думки, з урахуванням якої слід проводити свою політику. Для громадськості і міжнародної спільноти рівень забезпечення свободи мирних зборів є мірилом демократії.

Мирні збори становлять невід’ємну частину суспільного і політичного життя. Саме вони дозволяють громадянам масово виявляти свої переконання, впливати на розвиток та спрямування політичного процесу. Це є одним із засобів донесення своєї позиції до широких мас, привернення уваги громадськості і влади з метою впливу на формування громадської думки.

Під протестом зазвичай розуміють відносно відкриту реакцію на суспільну ситуацію: іноді на підтримку, але зазвичай проти неї. У залежності від ставлення до нього з боку влади і політичного режиму протести бувають санкціоновані та несанкціоновані. Крайня форма соціального протесту може перерости в революцію.

Вибори в Україні – це спосіб формування вищих органів влади України шляхом голосування громадян. В Україні проводяться вибори Президента України (загальнодержавні); народних депутатів України (загальнодержавні); депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів (місцеві). Правову основу виборів в Україні становлять Конституція України, Закони України «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про місцеві вибори».

Соціальні функції виборів – це найбільш важливі напрями впливу на суспільно-державні відносини.

До соціальних функцій виборів відносять те, що вони є:

1) важливим інструментом реалізації народного суверенітету;

За Конституцією України народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ст. 5). Тобто, він уособлює найвищу і первинну владу в Україні, яка є єдиним першоджерелом влади в суспільстві. Через вибори народ обирає своїх представників, наділяє їх мандатом на здійснення його суверенних прав. Тим самим реалізується одне з найважливіших прав людини та громадянина.

2) вихідним положенням організації державного механізму та системи місцевого самоврядування;

Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади – парламент (Верховна Рада України), глава держави (Президент України), органи та посадові особи місцевого самоврядування та ін.

3) способом надання легітимного характеру органам державної влади та органам місцевого самоврядування;

Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції України та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. За їх допомогою народ визначає своїх представників в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, наділяє їх мандатом на здійснення у визначених Конституцією межах своїх суверенних прав.