В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

В зв’язку з цим, ми не можемо погодитися з частиною аргументації вищестоящого суду про не застосування амністії до особи.

Приклад:Вироком військового місцевого суду від 31.10.2001 р. рядовий М. був засуджений за ч. 1 ст. 408 КК на 2 роки позбавлення волі і на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 5 липня 2001 р. був звільнений від відбування покарання. Колегія суддів військової судової колегії Верховного Суду України своєю ухвалою від 12.11.2002 р. цей вирок скасувала. Із матеріалів справи вбачається, що М. вчинив дезертирство в 1996 р. Цей злочин, передбачений п. “а” ст. 241 КК 1960 р., відповідно до ст. 7-1 цього Кодексу належав до категорії тяжких. Оскільки ч. 1 ст. 408 КК 2001 р. за нього встановлено більш м’яку кримінальну відповідальність, то дії підсудного правильно кваліфіковані за цією статтею. Проте звільнення М. на підставі Закону про амністію від покарання є помилковим, оскільки дія останнього поширювалася лише на злочини, передбачені КК 1960 р., і відповідно до ст. 20 цього Закону він підлягав виконанню до 01 вересня 2001 р., тобто до набрання чинності новим КК [293] Рішення Верховного Суду України. – 2003. – С. 114-115. .

На наш погляд, Закон України “Про амністію” від 5 липня 2001 р. не застосовується до М., не тому що згідно ст. 20 цього Закону він підлягає виконанню до першого вересня 2001 р., а тому що, як правильно відзначав Ю.В. Баулін, “ніякі акти законодавства чи акти правозастосування, після проголошення закону про амністію, а також інші події чи поведінка осіб, які вчинили злочини, не можуть впливати на визначення законом про амністію категорій злочинів та осіб, що їх вчинили до дня проголошення амністії, і на яких поширюється дія закону про амністію. У противному разі порушується конституційний принцип рівності громадян перед законом” [294] Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності, с. 178. .

Враховуючи вищевказане, можна сформулювати наступне правило.

Правило 9. Якщо особа на день набрання чинності Закону України “Про амністію” не має право на застосування щодо неї акта амністії, то таке право у неї не може з’явитися і в майбутньому, але якщо особа, на день набрання чинності цього Закону, має право на застосування щодо неї акта амністії, то таке право вона не може втратити в майбутньому.

Правило 10. Амністовані особи не звільняються від обов’язку відшкодувати завдану злочином шкоду, покладеного на них вироком або рішенням суду.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, амністія не звільняє від обв’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.

На наш погляд, слід відрізняти два випадки, коли особа звільняється від кримінальної відповідальності, і коли особа звільняється від покарання чи від невідбутої частини покарання на підставі закону про амністію.

В першому випадку, коли особа звільняється від кримінальної відповідальності, а справа закривається на підставі акта про амністію, питання про відшкодування завданої злочином шкоди, відповідно до діючого кримінально-процесуального законодавства України, судом не розглядається. Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. № 3 “Про практику застосування законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна”, у разі закриття справи з передбачених законом підстав цивільний позов не розглядається. Вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди в цьому разі можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства [295] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1989 р. № 3 “Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна”, с. 54-55. . Звільняючи особу від кримінальної відповідальності, суд або суддя має вирішити відповідно до вимог чинного кримінально-процесуального законодавства тільки питання про скасування чи зміну запобіжного заходу, речові докази, відшкодування судових витрат тощо (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”) [296] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 12 “Про практику застосування судами законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”, с. 12. .