В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Порівняльний аналіз вищевказаних статей Кримінальних кодексів 1960 р. та 2001 р. свідчить проте, що у новому Кодексі значно понижені максимальні санкції. Після зміни кваліфікації на відповідну частину статтю нового Кодексу та у приведенні у відповідність із покараннями, встановленими санкціями цих статей, якщо призначене покарання за злочин, передбачений статтею КК 1960 р. є більш суворим чим максимальна санкція відповідної статті КК 2001 р., визначається на підставі ст. 12 КК ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, і останнє, порівнюються тривалість строків погашення судимості за КК 1960 р. та КК 2001 р.

Наприклад, особа була засуджена за ч. 1 ст. 83 КК 1960 р. (шахрайство) до 2 років позбавлення волі. Згідно п. 5 ст. 55 КК 1960 р. строк погашення судимості у такому випадку буде дорівнюватися 3 рокам. При перекваліфікації дій з ч. 1 ст. 83 КК 1960 р. на ч. 1 ст. 190 КК 2001 р. встановлюємо, що максимальна санкція статті 2001 року дорівнює 3 рокам обмеження волі, приводимо призначене за вироком покарання у відповідність із покаранням, встановленим максимальною санкцією ч. 1 ст. 190 КК (згідно ч. 1 ст. 72 КК, — одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі), згідно ст. 12 КК цей злочин відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 89 КК судимість за такий злочин буде погашена через 2 роки після відбуття покарання. Таким чином, у даному випадку строки погашення судимості більш сприятливі за КК 2001 р.

Звертаємо увагу суддів ще раз на те, якщо в результаті перекваліфікації вчинених дій, засуджений фактично відбуде більший строк покарання чим знову йому призначений при перегляді справи, то перебіг строків погашення судимості, почне обчислюватися не з дня фактично відбутого строку покарання, а з моменту спливу строку покарання, який був призначений судом при перегляді справи.

Приклад:Вироком районного суду від 13.11. 1968 р. Б., раніше неодноразово судимого, в тому числі і у 1957 р. за ч. 2 ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 04.07.1947 р. «Про посилення охорони особистої власності громадян» до 15 років позбавлення волі, у зв’язку з набранням чинності КК РРФСР 1960 р., ці дії Б. були перекваліфіковані на ч. 1 ст. 144 КК РРФСР (ч. 1 ст. 140 КК 1960 р. — В.Б.) і покарання Б. було зменшено до 2 років позбавлення волі, - був засуджений за ч. 2 ст. 144 КК РРФСР до 4 років позбавлення волі та визнано особливо небезпечним рецидивістом. Із матеріалів справи вбачається, що 12.07.1961 р. Б., відбувши більше 4 років позбавлення волі, був звільнений у зв’язку з відбуттям покарання. Верховний Суд РРФСР вирок суду змінив, виключивши визнання Б. особливо небезпечним рецидивістом, оскільки судимість яка виникла у останнього у 1957 р. була погашена. Генеральний прокурор СРСР, подавши протест на це рішення Верховного Суду РРФСР, відзначив, що у порушення вимог ч. 3 ст. 57 КК РРФСР (ч. 3 ст. 55 КК 1960 р. — В.Б.) вищевказаний суд помилково судимість Б. за 1957 р., яка є підставою для визнання його особливо небезпечним рецидивістом, визнав погашеною ще у 1962 р., оскільки обчислювали строк погашення судимості з 8.04.1959 р., тобто з моменту закінчення строку покарання, приведеного відповідно до вимог нового законодавства. Пленум Верховного Суду СРСР, відхиляючи протест, відзначив, що в ньому правильно вказується проте, що відповідно до ч. 3 ст. 57 КК РРФСР у випадку дострокового звільнення засудженого від покарання строк погашення судимості повинен обчислюватись з дня звільнення від відбування покарання. Однак, не можна признати обґрунтованим поширення цієї вимоги закону на всі випадки, зокрема при перекваліфікації дій засудженого під час відбуття останнім покарання, коли засудженому призначено менший строк покарання у порівняні з фактично відбутим їм. В даному випадку засуджений Б. не був достроково звільнений від відбування покарання, призначеного йому за злочин вчинений у 1957 р. При приведенні вироку до вимог нового КК йому було призначено максимальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 144 КК РРФСР — 2 роки позбавлення волі. Це покарання Б. відбув повністю і крім того ще 2 роки позбавлення волі. Цей факт зайвого находження засудженого в містах позбавлення волі ні яким чином не може розглядатись як обставина, що перешкоджає обчисленню строку погашення судимості. Інше розуміння суперечило би змісту ч. 3 ст. 57 КК РРФСР [410].

5) У пункті 11 розділу ІІ цих положень вказано, що правила встановлені Кримінальним кодексом України 1960 р. щодо давності, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, погашення і зняття судимості, поширюється на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо цим Кодексом пом’якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб [411].