В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

1) Згідно п. «1в» розділу ІІ цих положень передбачено звільнення від покарань, відповідно до ч. 2 ст. 74 КК, осіб засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена новим Кодексом. Наприклад, осіб, яких було засуджено за ч. 1 ст. 206 КК 1960 р. (хуліганство). Згідно ч. 3 ст. 88 КК, особи звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Таким чином, ці особи не мають судимості і відомості про цю судимість, судді не повинні вказувати у вступній частині вироку [406].

Приклад:Вироком апеляційного суду від 07.05.2008 р. Н., раніше судимого 15.04.1999 р. за ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 206 КК 1960 р.на 7 років позбавлення волі, звільненого 23.01.2006 р. по відбуттю покарання, було засуджено за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК на 15 років позбавлення волі, за ч.4 ст. 296 КК на 5 років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК остаточно призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі. Верховний суд України, перекваліфіковуючи дії Н. з ч. 4 ст. 296 КК на ч. 1 ст. 296 КК, зокрема відзначив, що посилання суду на наявність у Н. судимості за ч. 1 ст. 206 КК 1960 р. є помилковим, оскільки з набрання 1 вересня 2001 р. чинності Кримінального кодексу України в редакції від 05.04.2001 р., дії передбачені цим кодексом були декриміналізовані [407].

2) Відповідно до вимог п. 7 вищевказаних положень, особи, засуджені до покарання у виді громадської догани (ст. 33 КК 1960 р.), якщо у них до набрання чинності цим Кодексом не була погашена судимість, вважаються такими, що не мають судимості.

Отже, якщо особа була за вироком суду засуджена до покарання у виді громадської догани і на 1 вересня 2001 р. (день набрання чинності новим КК) у неї не сплинув однорічний строк погашення судимості (п. 4 ст. 55 КК 1960 р.), то така особа з 01.09.2001 р. вважається такою, що не має судимості [408].

3) Згідно п. 9 розділу ІІ цих положень, з дня набрання чинності цим Кодексом не є особливо небезпечними рецидивістами особи, визнані такими відповідно до ст. 26 КК 1960 р… Якщо ці особи продовжують відбувати призначене їм покарання, то вироки судів щодо них підлягають зміні у частині визнання їх особливо небезпечними рецидивістами. У разі потреби змінюється кваліфікація вчинених ними злочинів, а також зменшується покарання відповідно до ч. 3 ст. 74 цього Кодексу. Якщо ці особи відбули призначене їм покарання, але мають незняту судимість, то погашення судимості у цих випадках здійснюється за правилами, передбаченими статтями 89 і 90 цього Кодексу.

Згідно вимог п. 8 ст. 55 КК 1960 р. такими, що не мають судимості, визнавалися, зокрема, особливо небезпечні рецидивісти, якщо вони протягом 8 років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину і якщо при цьому судом буде встановлено, що засуджений виправився і немає потреби вважати його таким, що має судимість, тобто судимість не погашалася, а знімалася судом при наявності певних умов.

Оскільки виключення визнання особи особливо небезпечним рецидивістом відбувається з дня вступу такого вироку в силу, то більш сприятливі для особи строки погашення судимості визначаються за КК 1960 р. чи КК 2001 р. і перебіг строків починається з дня відбуття остаточно обраного судом за сукупністю вироків покарання (основного та додаткового), але спливають вони окремо за конкретну судимість в залежності від свого розміру (ст. 90 КК 2001 р.) [409]. Ми згодні з позицією В.В. Голіна, тільки з одним уточненням, якщо в результаті перекваліфікації вчинених їм дій, останньому було зменшено покарання або він фактично відбув більший строк покарання чим знову йому призначений при перегляді справи, то перебіг строків погашення судимості за кожен злочин, почнуть обчислюватися не з дня відбуття остаточно обраного судом за сукупністю вироків покарання або фактично відбутого строку покарання, а з моменту спливу строку покарання, який був призначений судом при перегляді справи.

4) Відповідно до вимог п. 10 вищевказаних положень, необхідно переглянути всі справи про злочини осіб, які вчинили розкрадання державного або колективного майна у великих чи особливо великих розмірах, передбачене ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82, ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 86, ст. 86-1 КК 1960 р., для вирішення питань про зміну кваліфікації дій цих осіб на відповідні частини і статті цього Кодексу (статті 185, 186, 187, 190, 191). Міри покарання особам, які засуджені за розкрадання у великих чи особливо великих розмірах за статтями 81, 82, 83, 84, 86, 86-1 КК 1960 р. і не відбули покарання, привести у відповідність із покараннями, встановленими санкціями статей 185, 186, 187, 190, 191 цього Кодексу у разі, якщо призначене покарання за відповідний злочин є більш суворим, ніж передбачене цим Кодексом.