В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Проаналізуємо строки погашення судимості за правилами, передбаченими КК 2001 р.

Громадянин Н. 20.12.1996 р. був засуджений за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 КК та ч. 3 ст. 185 КК, до покарання у виді 4 років позбавлення волі. У 2001 р. він був звільнений від відбування покарання умовно-достроково і він міг би вважатися таким, що не має судимості, якщо б протягом 6 років з дня звільнення, не вчинив новий злочин (п. 8 ч. 1 ст. 89 КК). Однак засуджений Н. у період умовно-дострокового звільнення від покарання вчинив новий злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК. Згідно ч. 5 ст. 90 КК, якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У такому випадку строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання за останній злочин (01.07.2003 р.). У цих випадках особа вважається судимою: за перший злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК, до 01.07.2009 р. (01.07.2003 р. + 6 років); за злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК, відповідно до вимог ст. 12 КК та п. 7 ч. 1 ст. 89 КК, до 01.07.2006 р. (01.07.2003 р. + 3 роки).

Таким чином, на підставі КК 2001 р., коли Н. 14.08.2006 р. вчинив знову незаконні дії з наркотичними засобами без мети збуту, він вважався таким, що не мав судимості за попередні незаконні дії з наркотичними засобами без мети збуту, а тому суди необґрунтовано інкримінували йому кваліфікуючу ознаку — повторність. На наш погляд, помилка судів полягала у тому, що вони застосували при обчислюванні строків погашення судимості, правила встановлені КК 1960 р., які в цій ситуації були несприятливими для засудженого Н.

Погашення і зняття судимості є різними формами припинення стану судимості, оскільки при знятті судимості, на відміну від її погашення, само по собі закінчення встановленого законом строку — «не менш як половини строку погашення судимості, зазначених у ст. 89 КК» (ч. 2 ст. 91 КК) та не вчинення особою нового злочину, автоматично достроково не припиняють стан судимості, так як необхідно ще щоб вона відбула покарання у виді обмеження чи позбавлення волі (ч. 1 ст. 91 КК), зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення (ч. 1 ст. 91 КК), а також був дотриманий порядок зняття судимості, встановлений КПК (ч. 3 ст. 91 КК).

1) Дострокове зняття судимості можливе щодо осіб, які відбули покарання тільки у виді позбавлення волі або обмеження волі. У зв’язку з цим, наприклад, ст. 91 КК не поширюється на осіб, які засуджувались до покарань, не пов’язаних з обмеженням волі чи позбавленням волі.

Приклад:Вироком місцевого суду від 12.09.2005 р. Г. було засуджено за ч. 3 ст. 191 КК із застосуванням ст. 69 КК до штрафу в розмірі 510 грн. Постановою цього суду від 13.03.2006 р. судимість з Г. достроково знято, оскільки з дня вступу вироку в законну силу пройшло більше 6 місяців, а сам він своєю поведінкою довів своє виправлення. Верховний Суд України, скасовуючи постанову суду, відзначив, що згідно ч. 1 ст. 91 КК судом може бути знято судимість до закінчення строків, зазначених у ст. 89 КК, з особи, яку засуджено до обмеження або позбавлення волі. Щодо осіб, яким призначено покарання у виді штрафу, дострокове зняття судимості законом не передбачено. Тому рішення суду про застосування положення ст. 91 КК щодо Г. суперечить вимогам закону [386].

В.О. Навроцький у зв’язку з цим відзначає, що строк погашення судимості після відбування покарання у виді штрафу, виправних робіт або арешту становить лише один рік. Скорочувати цей незначний термін закон вважає недоцільним, оскільки один рік — це мінімальний строк, протягом якого можна переконатися у виправленні засудженого [387]. Таку точку зору займає і Верховний Суд України, який визнав «правильною практику, що склалася в судах, розгляду клопотань про дострокове зняття судимості… не раніше як через рік після відбуття засудженим покарання» [388].

2) Дострокове зняття судимості можливе щодо засуджених, які довели своє виправлення. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 91 КК зняття судимості може відбутися лише тоді, коли після відбуття покарання зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці особа довела своє виправлення. Зразковою слід вважати таку поведінку в сім’ї, стосовно членів трудового колективу, всього суспільства, яка соціально схвалюється, з позиції суспільної моралі гідна для наслідування іншими особами. Сумлінне ставлення до праці насамперед передбачає, що особа бере участь у суспільно корисній праці в одній із існуючих організаційно-правових форм і ця праця схвалюється суспільством, а також, зокрема, добросовісне виконання трудових обов’язків [389]. Крім того, ця особа пориває зв’язки зі злочинним середовищем та іншими особами з антисуспільною поведінкою, не зловживає алкоголем і наркотиками, не допускає правопорушень [390]. З цією метою встановлення виправлення чи не виправлення засудженим, суд вправі, відповідно до вимог ч. 2 ст. 414 КПК, витребувати необхідні документи від відповідних установ, зокрема, характеристики з місця проживання, роботи, навчання чи з органів, що здійснює нагляд за особою, яка має судимість, довідку про склад сім’ї і місто його проживання, документи про відшкодування заподіяної злочином шкоди, та інші. Якщо з урахуванням обставин справи суд дійде до висновку, що особа не довела свого виправлення, він вправі відмовити у достроковому знятті судимості. Повторне клопотання може бути порученим не раніше ніж через рік з дня відмови (ч. 6 ст. 414 КПК).