В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

На наш погляд, це питання є «правовим вакуумом» серед юристів-практиків, які зовсім не звертають на нього увагу, хоча від цього ця проблема не зникає. Почну з себе, за 5 років тільки по тим справам, де я був доповідачем в апеляційній інстанції, знайшов дві кримінальні справи, де не звернув увагу на те, що строк погашення судимості, особам, яким було призначено покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) та сукупністю вироків (ст. 71 КК), був обчислений місцевим судом, з нашої точки зору, неправильно. На жаль, як Кримінальний кодекс України, так і Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 16 від 26.12.2003 р. “Про застосування судами законодавства про погашення і зняття судимості», відповіді на це питання не дають.

Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — Красноярск, Красноярский госуд. ун-т, 1975. — С. 212–213.

Демин В. Вопросы погашения и снятия судимости // Советская юстиция. — 1964. — № 9. — С. 6.

Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів юрид. вузів і фак. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 434.

Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1962. — № 12. — С. 13.

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 12. — С. 182.

Тобто незалежно від строків призначення покарання у виді обмеження чи позбавлення волі і фактично відбутого покарання. При цьому звертаємо увагу судів на те, що за існуючою раніше концепцією (ст. 55 КК 1960 року), при обранні судом покарання (основного і додаткового) за сукупністю злочинів установлювалися судимість, загальний строк її погашення, виходячи з призначеного чи фактично відбутого сукупного покарання(Див.: Кирись Б.О. Погашення судимості при відбутті покарання, призначеного за сукупністю злочинів і вироків // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали І регіональної наукової конференції (лютий 1995 року). — Львів, 1995. — С. 107).

На відміну від вимог ч. 4 ст. 55 КК 1960 р., де було вказано, «якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку, що погашає судимість, переривається. Строк погашення судимості по першому злочину обчислюється заново після фактичного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній злочин. У цих випадках особа вважається судимою за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них». Тобто при минулому законодавстві окремі злочини, що створювали сукупність, самі по собі не мали як самостійних строків погашення судимості, так і взагалі судимості за них.

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 222.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 196.

www. nau. kieu. ua № 5-3053к09, 10.09.2009, Ухвала, Верховний Суд України.

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 222.

Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — К.: Вища школа, 1980. — С. 109.

Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — № 1. — С. 26–28.

Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — Красноярск, Красноярский госуд. ун-т, 1975. — С. 214.

Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — Красноярск, Красноярский госуд. ун-т, 1975. — С. 20.

Соловъев А.Д. Вопросы применения наказания по советскому уголовному праву. — М.: Госюриздат, 1958. — С. 175.

Частина. 4 ст. 55 КК 1960 р. — В.Б.

Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — Красноярск, Красноярский госуд. ун-т, 1975. — С. 215–216.

Демин В. Признание судимости при осуждении за совокупность преступлений // Социалистическая законность. — 1968. — № 5. — С. 33.

На наш погляд, для юристів характерно в своїй діяльності недооцінювати роль математики для гуманітарних наук. Приведемо тільки декілька прикладів із змісту Загальної частини КК, які відносяться до призначення покарання особам. Так, згідно ч. 1 ст. 72 КК при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи, зокрема з такого їх співвідношення: 1 дню арешту відповідають 2 дні обмеження волі. З цього співвідношення арешту та обмеження волі можна зробити висновок проте, що арешт є більш суворим видом покарання ніж обмеження волі, однак такий висновок суперечить змісту ст. 51 КК в якій арешт та обмеження волі розташовані в послідовності від менш суворого до більш суворого. Приклад другий. Згідно до вимог ч. 1 ст. 72 КК 1 дню арешту відповідають 2 дні обмеження волі, а 1 дню обмеження волі відповідають 3 дні виправних робіт або 8 годин громадських робіт. Питання для учня середньої школи, а скільком дням виправних робіт або скільком годинам громадських робіт відповідає 1 день арешту? Відповідь буде така, 1 дню арешту повинно відповідати 6 днів виправних робіт або 16 годин громадських робіт. Однак в ч. 1 ст. 72 КК відзначено, що 1 дню арешту відповідає 3 дні виправних робіт або 8 годин громадських робіт. Приклад третій. Нескладний математичний підрахунок свідчить проте, що співвідношення між виправними роботами та громадськими роботами, а також між виправними роботами та розміром неоподаткованих мінімумів доходів громадян, в різних статтях Загальної частини КК, між собою не співпадають, так: а) співвідношення між виправними роботами та громадськими роботами для ч. 5 ст. 53 КК є — 1 день виправних робіт дорівнюється 1,33 годинам громадських робіт, в той же час, згідно вимог ч. 1 ст. 72 КК, — 1 день виправних робіт дорівнюється 2,66 годинам громадських робіт; б) згідно вимог ч. 3 ст. 57 КК, — 1 місяць виправних робіт дорівнюється 3 неоподаткованим мінімумів доходів громадян, в той же час, згідно вимог ч. 5 ст. 53 КК, — 1 місяць виправних робіт дорівнюється вже 4 неоподаткованим мінімумів доходів громадян. Приклад останній. Згідно до вимог ч. 1 ст. 72 КК, 1 дню арешту відповідають 8 годин громадських робіт, однак згідно ст. 321-4 КпАП, 1 дню арешту відповідають 5 годин громадських робіт. На наш погляд, коментарій в даних випадках не потрібен (Див.: Білоконев В.М. Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика). — Запоріжжя: Видавець Глазунов С.О., 2009. — С. 153–154).