В. Білоконев - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

В зв’язку з чим, ми не можемо погодитися з рішенням вищестоящого суду про те, що засуджений вчинивзлочини у вересні 2002 р., які продовжувалися до 16.11.2006 р., тобто до постановлення першого вироку так і протягом невідбутої частини покарання за попереднім вироком. А тому суд мав право при наявності двох принципів призначення покарання як за сукупністю злочинів, так і за сукупністю вироків застосувати ч. 4 ст. 70 КК, що не суперечить закону [243] www.nau.kiev.ua № 5-3038км08, 02.09.2008, Ухвала, Верховний Суд України. .

Початком триваючого злочину є вчинення особою певної дії або бездіяльності, проте злочин вважається закінченим коли “злочинний стан” припиняється своєю течією. Наприклад, винна особа почала зберігати вогнепальну зброю з 10.10.2005 р. Дана вогнепальна зброя у неї була вилучена 23.11.2006 р. і саме з цього часу вважатиметься, що особа вчинила новий злочин, а не з 10.10.2005 р. Таким чином, якщо особа, незаконно зберігає вогнепальну зброю, затримана і притягується до кримінальної відповідальності за будь-який інший злочин, то її засудження, у тому числі і до позбавлення волі, не перериває триваючого злочину — незаконного зберігання вогнепальної зброї. Триваючий злочин у таких випадках продовжується і після проголошення вироку по іншій справі, а при подальшому засудженні за цей триваючий злочин покарання повинно призначатися згідно з вимогами ст. 71 КК.

В зв’язку з цим, ми також не можемо погодитися з висновками вищестоящого суду про те, що триваючий злочин закінченим вважається з моменту порушення кримінальної справи [244] www.nau.kiev.ua № 5-2458км07, 21.08.2007, Ухвала, Верховний Суд України. .

В судовій практиці виникло питання про можливість призначення покарання на підставі ст. 71 КК, якщо припинення злочинних дій або бездіяльності відбулося після закінчення іспитового строку або строку умовно-дострокового звільнення від відбування покарання? На наш погляд, в цих випадках суд повинен призначити покарання за правилами, передбаченими ст. 71 КК, оскільки достатньо щоб так званий “злочинний стан” діяв на протязі іспитового строку або строку умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Приклад:Вироком суду від 30.06.2006 р. С., раніше судимого 07.09.2003 р. за ч. 1 ст. 121 КК на 2 роки 6 місяців позбавлення волі, звільненого 01.04.2005 р. умовно-достроково від відбування покарання на 9 місяців 10 днів, — було засуджено за ч. 1 ст. 164 КК на 1 рік обмеження волі. На підставі ст. 71 КК остаточно за сукупністю вироків визначено покарання у виді 10 місяців позбавлення волі. З матеріалів справи убачається, що С. у період з 09.04.2005 р. по 16.01.2006 р. злісно ухилявся від сплати коштів на утримання неповнолітнього сина. Верховний Суд України, оставляючи вирок без змін, відзначив, що судом не було порушено вимог, передбачених ст. 71 КК [245] www.nau.kiev.ua № 5-3543км07, 25.09.2007, Ухвала, Верховний Суд України. .

Ми згодні з даними рішеннями суддів. В цій справі строк умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання закінчився 11.01.2006 р., а припинення злочинної діяльності останнім, передбаченої ч. 1 ст. 164 КК, відбулося 16.01.2006 р., тобто через 5 днів після закінчення цього строку. Але це не може бути підставою для заборони призначення тому покарання за сукупністю вироків, оскільки С. вчинив триваючий злочин в період строку умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, тобто в цей період діяв так званий “злочинний стан”. Якщо ж в цих випадках не призначати покарання на підставі ст. 71 КК, то виходить, що буде «вигідно» зовсім не припиняти «злочинний стан», щоб не призначалося покарання за сукупністю вироків.

Однак, суддям не слід забувати, що ситуація кардинально змінюється, коли припинення злочинної діяльності відбувається після відбуття покарання по попередньому вироку. В цьому випадку остаточне покарання не може бути призначено за сукупністю вироків, оскільки відсутня невідбута частина покарання за попереднім вироком.

Початком вчинення продовжуваного злочину є виконання першого із декількох юридично тотожних діянь, а закінченням — момент вчинення останньої із запланованих злочинних дій, тобто досягнення тої спільної, єдиної мети, до якої прагнув суб’єкт цього злочину [246] Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 46. . На Україні юридичну природу продовжуваних злочинів було детально досліджено І.О. Зінченко, яка розглядаючи об’єктивні і суб’єктивні ознаки продовжуваного злочину, зокрема відзначила, що до суб’єктивних ознак цього злочину відносяться: 1. Всі тотожні діяння в продовжуваному злочині об’єднані єдиним умислом ; 2. Єдина мета вчинюваного діяння. Саме суб’єктивні ознаки виступають як об’єднувальні засади і надають продовжуваному злочину ту єдність, яка свідчить про наявність одиночного злочину [247] Там же, с. 43–44. .