Володимир Годованець - Конституційне право України

Конституційне правопорушення (делікт) — винна поведінка суб’єкта конституційного права, яка порушує норми конституційного права й не являє собою при цьому ні кримінального, ні адміністративного, ні цивільного, ні дисциплінарного правопорушення. Делікт є підставою для настання конституційної відповідальності.

За сучасних умов конституційна відповідальність набуває особливого значення, що зумовлено характером політичних, економічних та інших процесів у нашій країні. Широка полі- тизація мас, кардинальна перебудова всіх ешелонів влади, поворот до демократичних, прогресивних відносин і, нарешті, проголошення й розбудова державної незалежності України владно диктують необхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації повновладдя народу України. Одним із таких інститутів і є конституційна (державно-правова) відповідальність.

Конституційній відповідальності властивий політичний характер. І це цілком закономірно, оскільки конституційні відносини пов’язані з такими соціальними явищами, як влада, народ, держава, нація, політика. Це виразно спостерігається на рівні конституційного регулювання, у ході якого дуже великою є ціна відповідальності, оскільки в ній реалізуються інтереси суб’єктів конституційних відносин. Ось чому відповідальність депутата чи державних органів якісно відрізняється від «звичайної» юридичної відповідальності.

З іншими видами відповідальності конституційну відповідальність споріднюють такі ознаки, як санкції та можливість у необхідних випадках застосовувати такий спонукальний чинник, як примус. Вказівки на можливість застосування в необхідних випадках таких санкцій містяться чи не в кожному джерелі конституційного права.

Особливістю конституційної відповідальності є й те, що у багатьох випадках вона детально не конкретизується. Часом законодавець лише вказує на можливість такої відповідальності.

Як засіб забезпечення приписів правових норм конституційна відповідальність втілюється в життя двояко:

безпосередньо в межах конституційних правовідносин;

через норми інших галузей права.

Конституційна відповідальність буває двох видів:

ретроспективною, тобто відповідальністю за минуле;

позитивною — відповідальною поведінкою, відповідальним ставленням особи (органу) до своїх обов’язків, належним виконанням своїх обов’язків, підзвітністю, юридичною компетентністю.

У сфері конституційних відносин домінує саме позитивна відповідальність, а ретроспективна відіграє роль допоміжної, хоча далеко не другорядної відповідальності.

Підставами відповідальності за конституційним правом є нормативні та фактичні умови. Нормативна умова передбачає лише можливість юридичної відповідальності, а фактичною вона стає за наявності юридичних фактів.

Підставами позитивної відповідальності є виконання суб’єктом конституційних відносин певних функцій. Так, державний орган, посадова особа несуть відповідальність з огляду на те, що до цього зобов’язує їх статус. Підставами такої відповідальності можуть бути бездіяльність посадової особи, не- досягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо.

Ретроспективна відповідальність настає лише тоді, коли для цього є нормативна основа, тобто пряма вказівка в законі. Фактичною підставою відповідальності в ретроспективному плані є вчинення правопорушення.

Об’єктом правопорушення за конституційним правом є ті відносини, які регламентуються нормами цієї галузі права. Сутність даних відносин полягає в тому, що це найбільш важливі, фундаментальні відносини, в основі яких лежать ідеї та практика повновладдя народу України. Ось чому об’єктом правопорушення можуть бути владовідносини у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів державних органів, виборчих прав громадян тощо.

У конституційному праві важливим є поняття конституційного законодавства. Створення будь-якого нормативно-правового акта — надзвичайно важл ива ділянка роботи тих правотворчих структур, що забезпечують реалізацію державної волі українського народу, у якій концентруються об’єктивні вимоги економічного, політичного та національного розвитку суспільства.

Правотворчість реалізується через відповідні демократичні принципи: широке залучення громадськості до розробки проектів правових актів, гласність, науковість, високий професійний рівень, законність (конституційність), обґрунтованість, узгодженість, наступність.