Володимир Годованець - Конституційне право України

Народний депутат України має депутатське посвідчення й нагрудний знак, які видаються йому після визнання Верховною Радою України його повноважень.

Закон України «Про статус народного депутата України» детально визначає права та обов’язки народного депутата, зокрема у Верховній Раді України та її органах, у виборчому окрузі та за його межами.

До першої групи прав народного депутата України згідно зі статтями 10–15 Закону України «Про статус народного депутата України» належать такі:

мати ухвальний голос під час розгляду всіх питань на засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких він входить. Цього права він набуває з моменту визнання його повноважень Верховною Радою;

мати один голос у Верховній Раді та її органах, членом яких він є;

брати участь у роботі будь-якого органу Верховної Ради, членом якого він не є, з правом дорадчого голосу;

обирати й бути обраним до органів Верховної Ради України;

пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України чи її органами;

право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України;

ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про винесення його на народне обговорення чи референдум;

вносити проекти постанов, інших актів, а також поправки до них;

вносити пропозиції та поправки до проектів законів та інших законодавчих актів, а також пропозиції щодо порядку голосування;

висловлювати думку щодо персонального складу органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються чи затверджуються Верховною Радою України;

звертатись із запитами, брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам і головуючому на засіданні, вимагати відповіді на запит;

виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій із мотивів голосування, давати довідки;

ставити питання про недовіру складу органів, створених Верховною Радою України, а також посадовим особам, яких обрано, призначено чи затверджено Верховною Радою України;

порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, щодо яких є дані про порушення ними чинного законодавства;

брати участь у перевірках додержання законів державними органами та органами об’єднань громадян, підприємствами, установами та організаціями;

брати участь у депутатському розслідуванні;

передавати головуючому на засіданні Верховної Ради України текст свого виступу, окремої думки, заяви, пропозиції та зауваження з питань, що розглядаються Верховною Радою, для включення до протоколу та стенографічного звіту засідання;

одержувати по одному примірнику офіційних видань Верховної Ради України, текстів виступів, що не підлягають опублікуванню, інформаційних матеріалів Верховної Ради та її органів, інформаційні й додаткові матеріали, які офіційно розповсюджуються урядовими та іншими державними органами та органами об’єднань громадян, а також знайомитися з матеріалами архівів, текстами своїх виступів у стенограмах і протоколах засідань Верховної Ради України та її органів до опублікування;

оголошувати на засіданнях Верховної Ради та її органів, за попередньою згодою головуючого, тексти звернень, заяв, резолюцій, петицій громадян або їх об’єднань, якщо ці документи мають суспільне значення, а також безплатно користуватися засобами зв’язку, розмножувальною технікою у Верховній Раді України;

вносити до Верховної Ради та її органів пропозиції з будь-яких питань, що входять до відання Верховної Ради та її органів, крім випадків, коли право внесення пропозиції закріплено Конституцією України за певним органом чи посадовою особою.

Поправки, пропозиції та зауваження, внесені депутатами на сесії Верховної Ради, розглядаються та враховуються під час опрацювання та прийняття законопроектів або рішень Верховної Ради. У разі їх відхилення депутату за його зверненням надається мотивована відповідь відповідним комітетом Верховної Ради України.

Порядок реалізації зазначених прав встановлюється Законом України «Про статус народного депутата України», Регламентом Верховної Ради України, Законом України «Про постійні комісії Верховної Ради України», який після внесення до нього змін Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про постійні комісії Верховної Ради України»» від

липня 1998 р. отримав назву «Про комітети Верховної Ради України», іншими законодавчими актами.