Володимир Годованець - Конституційне право України

Право законодавчої ініціативи народного депутата України у Верховній Раді реалізується у формі внесення проекту нового закону або закону про зміни чи доповнення до чинного закону або про його скасування; обґрунтованої пропозиції про необхідність прийняття нового закону, закону про зміни чи доповнення до чинного закону або про його скасування (законодавчої пропозиції); пропозицій і поправок до документа законодавчої ініціативи, що розглядається Верховною Радою України.

Дуже важливим є право народного депутата України на депутатський запит — заявлену на сесії Верховної Ради України вимогу до підконтрольних і підзвітних Верховній Раді органів і посадових осіб дати офіційну відповідь із питань, віднесених до їхньої компетенції, якщо його попередні депутатські звернення до них не було задоволено.

Депутатський запит вноситься депутатом або головуючим на сесії Верховної Ради до Президента України, Голови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників органів, призначених Верховною Радою України, щодо фактів порушень або невиконання Конституції України, законів, постанов та інших актів, прийнятих вищими органами влади та управління України, а також із питань, що мають загальнодержавний характер.

Народні депутати мають право об’єднуватися в депутатські групи (фракції). Порядок їх утворення та особливості діяльності у Верховній Раді визначаються Регламентом Верховної Ради України та іншими законодавчими актами України, що регулюють депутатську діяльність. Депутатські групи (фракції) мають право обнародувати інформацію про свою діяльність в офіційних виданнях Верховної Ради. Їм надається можливість мати консультантів, правовий статус і умови діяльності яких визначаються Положенням про консультантів депутатської групи (фракції), що затверджується Верховною Радою України.

Обов’язки народного депутата України у Верховній Раді та її органах регулюються статтею 16, а його відповідальність за невиконання депутатських обов’язків у Верховній Раді та її органах — статтею 17 Закону України «Про статус народного депутата України».

Народний депутат України зобов’язаний:

бути присутнім та брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано, виконувати їх доручення, додержуватися Регламенту Верховної Ради України та інших нормативних актів, що визначають порядок діяльності Верховної Ради та її органів; у разі неможливості прибути на сесію чи засідання він повідомляє про це Секретаріат Верховної Ради та голову відповідного комітету Верховної Ради;

брати участь у контролі за виконанням законів та інших актів Верховної Ради України та рішень її органів;

інформувати Верховну Раду України та її органи, до складу яких його обрано, про виконання їх доручень.

У разі невиконання депутатом своїх обов’язків у Верховній Раді чи її органах, порушення ним встановленого порядку їх роботи питання про поведінку депутата може бути розглянуто Верховною Радою чи відповідно створюваними нею органами.

Народний депутат України може бути виведений зі складу комітету чи тимчасової комісії Верховної Ради за систематичну неучасть у їх роботі.

До другої групи прав народного депутата України згідно зі статтями 18–22 Закону України «Про статус народного депутата України» належать такі:

брати участь у розгляді в органах державної влади будь- яких питань, що зачіпають інтереси громадян і організацій;

звертатися до державних органів і органів об’єднань громадян, до підприємств, установ і організацій, посадових осіб з питань своєї депутатської діяльності;

відвідувати будь-які державні органи й органи об’єднань громадян, підприємства, установи та організації з питань своєї депутатської діяльності;

невідкладного прийому керівниками та іншими посадовими особами державних органів і органів об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій з питань депутатської діяльності;

брати участь із правом дорадчого голосу в сесіях сільських, селищних, міських, районних у місті, районних і обласних рад;

перевіряти за власною ініціативою (із залученням у разі необхідності представників державних органів і органів об’єднань громадян) відомості про порушення закону, прав та інтересів громадян і організацій, що охороняються законом;

вимагати від відповідних органів і посадових осіб припинення порушень закону, прав та інтересів громадян і організацій, що охороняються законом;