Лідія Гулько - Науково-пізнавальні лекції, статті, відгуки

Реформаційні віяння, що охопили країни Європи, долетіли й на наші землі. Культурна ситуація змінилася. Виникає мережа освітніх закладів. Книжковий репертуар стає секулярним, вільним від церковного впливу.

У зв’язку з виникненням та розповсюдженням друкарства, книгу вже сприймають візуально, як річ. Адже раніше її бачили тільки твором для читання вголос.

Початок книгодрукування на українській території пов’язаний з Іваном Федоровим. Після вигнання з Москви та утисків на теренах Білорусії, талановитий друкар знайшов притулок у Львові. Завдяки підтримці ремісничого люду, 1572 року Іван Федоров заснував друкарню. Перша друкована книга на наших землях – «Апостол», побачила світ у 1574 році.

Книга стає масовим явищем. Цей період характеризується появою великої кількості освічених людей. Їхнє життя тісно пов’язане з книгою. У книзі шукали також відповідей на питання, що ставило життя. З кінця ХVIІ ст. з’являються нові переклади та оригінальні книги. Рукописна книга поступається друкованій, тиражі якої постійно зростають. Змінюється вигляд книги, її оформлення. Піднесення українського книгодрукування тісно пов’язане з козацьким рухом.

Невдовзі розвій творення книги чахне. Його потіснила імперська російська культура, більш потужна, модернізована. Українська книга втратила свою незалежність і, як наслідок, – свою індивідуальність. Хоча вряди-годи з’являлися оригінальні рукописні й друковані книги, але вже як виняток.

У другій половині ХVIІІ ст. виникає інтерес до давньої книги, старих рукописів. Книги колекціонують, досліджують. З Києва, давнього центра книготворення, вивозять скринями книги. Вони осідають у книгосховищах Росії, Польщі, приватних колекціях.

Наприкінці ХVIІІ ст. творення книги пов’язане з використанням нових способів виготовлення паперу, металевих верстатів для друкування та нових способів друку. Змінився зовнішній вигляд книги у бік його спрощення. Це дало можливість при менших затратах збільшити тиражі. Книга стає дешевшою, доступнішою.

У процесі свого розвитку кирилиця модифікувалася в різні типи письма. Розрізняють устав, півустав, скоропис і в’язь.

Найдавніші книги писалися уставом.Уставне письмо можна характеризувати як святкове, парадне, гарне, старанне. Воно дихає церковним благочестям. Літери писали прямо, з прямими лініями і заокругленнями. Форма літер близька до квадрата. Букви розташовували на однаковій відстані одна від одної. Писали їх у рядку. Прикметно, що елементи літер не виходили за межі рядка. Це письмо творилося без скорочень, без надрядкових знаків.

Книги, які використовували під час літургії, написані уставом. Уставне письмо піддавалося змінам повільно.

Наприкінці XIV ст. уставне письмо здає позиції, повільно поступається півуставу. Що й казати. За умови багатого фінансування з боку вищих церковних ієрархів, установами та заможними світськими особами, книгу писав досвідчений писар уставним парадним письмом. Але для широкого кола споживачів, а також з метою здешевлення книги та швидшого її написання, все частіше послуговувалися півуставом. Літери півуставу менші за розміром, а за формою більш округлі. При цьому принцип геометричності порушувався. Кожна літера мала багато варіантів написання, вільно розташовувалась і могла бути з нахилом. Згодом у письмі з’явилися лігатури,тобто нероздільні букви, також титли– надрядкові знаки, що позначали скорочення. В півуставі вживалися сили– знаки наголосу та виносні літери– буквені знаки, що пишуться над рядком.

Отже, письмо еволюціонувало від складних форм уставу до більш простих «демократичних» варіантів півуставу.

Паралельно з півуставом творився скоропис– вид прискореного півуставу, в якому літери стоять окремо одна від одної. Півустав утвердився як канцелярське письмо. Ним складали листи та ділові документи.

У скорописі одні й ті самі букви характеризувалися багатоваріантністю графіки. Вони з виносними елементами, що виходять за межі рядків. Їх швидше писати за рахунок скорочення слів і значної кількості літер над рядком. Щоб прочитати такий текст треба було додатково вчитись. Адже графіка деяких букв зовсім не нагадувала однойменні, уставні та півуставні.

Через те, що переписування богослужбових книг вважалося богоугодною справою, то з середини XIV ст. літургійні книги скорописом не писали.