У ранньому Середньовіччі горизонтальні лінії проводили металевими стержнями, пізніше – свинцевими. До речі, в античні часи знали і використовували для цих цілей олівці, виготовлені зі свинцю. У часи Середньовіччя, починаючи з XII ст. такі олівці широко використовували не тільки для розлініювання пергаменних аркушів, але й для малювання. Так, монах Теофіл писав, що малювали паличкою, у склад якої входило три частини свинцю і одна – бронзи.
Іноді вільний кінець палички прикрашали набалдашником або фігуркою святого, єпископа чи монаха. Серед інструментів писця бачимо циркуль, олівець, лінійку, декілька ножичків і пемзу для стирання помилок. Їх писці зберігали у спеціальних пеналах або коробках.
Незамінний атрибут писця – чорнильниця, виготовлена з рогу, срібла, можливо, золота. Чорнильниці були відкриті або закриті.
У Китаї чорнило виготовляли ще до нашої ери. У античні часи користувалися чорнилом, виготовленим із сажі смолистих дерев або спаленої слонової кістки з додаванням оцту. Античне чорнило легко змивалося. Атож писці користувалися для виправлення помилок водою і гумкою. До нас дійшла легенда, що в часи Калігули під час поетичних змагань авторів невдалих віршів примушували злизувати їх язиком.
У Середні віки існувало багато рецептів виготовлення чорнила. Здебільшого його робили з чорної кіптяви, яку змішували з клеєм або олією. Виготовляли чорнило також з соку чорнильних горішків з глеєм. Чорнильні горішки ростуть на дубовому листі. Найкращими вважалися чорнильні горішки з Леванта (Сирії, Палестини, Лівану). Таким чорнилом широко користувалися в країнах Азії та Близькому Сході.
Кольорові чорнила виготовляли з мінералів, зокрема, сірчанокислого заліза, оксиду міді, хромокислого калію. Потрібну речовину тонко товкли, змішували з дистильованою водою. Отриманий екстракт фільтрували. Існувала категорія майстрів-ремісників, що виготовляла і продавали чорнила. Наприклад, французька Королівська канцелярія споживала велику кількість чорнила. В одному свитку читаємо про постачання майстром у названу канцелярію бутлів з чорнилом від 3 до 10 разів на місяць. А поет Петрарка жалівся в листі, що він, бідолаха, позбавлений можливості придбати чорнила, щоб переписати виступ Цицерона.
Давня українська книга
Найстаріші пам’ятки давньоруської писемностідатовані ХІ століттям. Давніших документів не знайдено. З цієї причини нам не відомо, який вигляд мали найперші літери слов’янського алфавіту.
Минулого століття мусувалося, що наші предки здобули письмо тільки після хрещення Русі. Дійсно, після офіційного навернення язичників у християнство, що мало місце 988 року, з Візантії та Болгарії невпинно поступали богослужбові книги. Сучасні вчені доводять: ще до хрещення Русі суспільне життя східних слов’ян сягнуло рівня, що потребував ефективного засобу для фіксування інформації. Учені підтверджують це припущення наявним фактом: у Північному Причорномор’ї археологи знайшли кам’яні плити, нагробки, амфори з таємничими, нерозбірливими знаками. Можливо, це перша, на жаль, забута, писемність українських пращурів.
395 року християнська церква розділилася на римсько-католицьку, очолювану Ватиканом, та греко-православну з центром у Візантії. Мовою першої було обрано латиницю, другої – грецьку мову і грецьке письмо. Розкол вплинув на розвиток писемності серед східних слов’ян. На початку Х ст. чорноризець Храбр, болгарський історик словенської писемності, у «Сказаннях про письмена словенські» розказує про два етапи у розвитку слов’янського письма. На першому слов’яни-язичники ворожили і читали за допомогою рисок та зарубок. На другому слов’яни, які прийняли хрещення, писали римськими і грецькими письменами. Друге письмо було «без оустроения», не відповідало слов’янській вимові. Тривало так доти, поки» людинолюбець Бог послав святого Костянтина Філософа, названого Кирилом, мужа праведного й вірного, який створив для них тридцять письмен».
У Музеї книги і друкарства України у відділі рукописної книги представлено для споглядання цікавий експонат – пряслицю, знайдену під Києвом, у Лютежі. Пряслиця – кружальце з глини або шиферу, яке жінки кріпили до веретена. З метою не переплутати знаряддя праці під час гуртової роботи (приміром, на вечорницях), не прихопити чужого веретена, на пряслах робили позначки, зарубки. Як доводять вчені, представлена в Музеї пряслиця виготовлена в VII–VIII ст. На ній бачимо не піктограму, а писемні знаки. Можливо, вони є чертами і різами, про які писав Чорноризець Храбр. Знайдена пряслиця сфотографована, знімок збільшений в багато разів і представлений у вітрині в розгорнутому вигляді. Прикро, що вчені досі не прочитали напис.
Читать дальше