Лідія Гулько - Науково-пізнавальні лекції, статті, відгуки

В древнем Риме ветеранам войска за 25-летнюю службу выдавались две бронзовые таблички как свидетельство их заслуг перед государством». [6, 10 ].

До нас дійшли стародавні дощечки, облиті воском, із написами. Їх називали вощеними або восковими і широко використовували для ведення записів, підрахунків, переписки.

Як виготовляли дощечки для писання? Задля цього на дощечці розміром 12 см на 14 см або 9 см на 11 см, відступаючи від краю 1–2 см, робили заглиблення до 1 см, яке заповнювали воском.

Грамотні люди носили книжечку з двох дощечок (диптих), або трьох (триптих), навіть більше. Для зручності кожну дерев’яну табличку збоку просвердлювали, пропускаючи крізь отвори шнурок. При цьому таблички складали одна з одною воском усередину.

Овідій в «Любовних елегіях» зобразив горе юнака, до якого повернулися таблички, які він надіслав своїй коханій:

У музеях на античних вазах маємо можливість споглядати зображення школярів, у руках яких таблички. Оригінальні воскові таблички, що датуються І – ІІ ст., знайдені в кінці ХVIII ст. в містечку Верешпатак (сучасна Румунія), де раніше перебувала 11 римська колонія, інші – в Помпеях (поблизу Неаполя), містечку, що постраждало під час виверження Везувію. На цих табличках відбиті тексти торгових угод, орендних договорів, підрахунків. [6, 10 ]

Кращий матеріал для письма порівняно з дощечками, звичайно, папірус. Його виготовляли в Єгипті ще в IV тис. до н. е. з рослини, зарослі якої вкривали дельту Нілу. Про це відомо з творів Теофраста і пізніше Плінія Старшого. Вони залишили докладний опис як самої рослини папірус, так і процесу виготовлення з нього матеріалу для письма, названого теж папірусом.

Виявляється, тригранне стебло папірусу розрізали вздовж, а потім кожну частину розчіплювали на окремі смуги. При цьому внутрішню частину стебла, як більш еластичну, розрізали тонкими смугами, а ті, що біля країв, ширшими. Нарізані смуги сортирували відповідно до їхньої якості та довжини. Їх розкладали одна біля одної на столі з похилою поверхнею. Зверху клали другий шар смуг, розміщуючи їх впоперек, і мочили нільською глинистою водою. Для того, щоб із волокон виділився клейкий сік, смуги пресували. У такий спосіб отримували аркуш довжиною в стебло папірусу, а шириною від 10 до 40 см. Щоб отримати довгу папірусну доріжку, аркуші послідовно з’єднували. Довжина деяких доріжок сягала понад 20 метрів.

Аркуші сушили на сонці, потім обробляли спеціальним клеєм, який отримували з хліба шляхом нагрівання у воді. Суміш наносили на аркуші тільки наступного дня. Оброблений папірус не ламався. Його старанно полірували мушлями або слоновою кісткою. Підготовлений для писання матеріал розлініювали впоперек, щоб рівними виходили стовпці. Писали лише з одного боку. Папірус, заповнений текстом, називали томом, що в перекладі означало «частина». Для зручного користування до тому з двох боків кріпили валики з дерева, рогу чи кістки. До кінця валика вішали табличку з іменем автора та назвою тексту. На кожен сувій одягали футляр зі шкіри або тканини, який називали тогою. Сувої зберігали в спеціальних ящиках (scrinium), а в бібліотеках – на стелажах (armarium). Люди зі статками в будинках тримали для цих цілей красиві сундуки з кедрового або кипарисового дерева.

Перший аркуш сувою називався протокол, а останній – есхатокол. Бувало, з папірусу виготовляли книгу сучасного нам вигляду. З цією метою з аркушів формували стопу, яку скріплювали за зразком воскових табличок.

Незважаючи на те, що папірус крихкий, ламкий матеріал, до нас дійшло немало папірусних сувоїв та окремих аркушів і стоп. Вони виявлені здебільшого в Єгипті й Тунісі, тобто в країнах із сухим кліматом. Час виготовлення більшості сувоїв – це І, ІІ ст. н. е.

У ІІ тис. до н. е. на зміну папірусу прийшов пергамен, міцніший матеріал. За переказами, між Єгиптом і Пергамом тривало економічне і культурне змагання. Коли у Пергамі планувалось створити велику бібліотеку, то цар Єгипту Птоломей V (ІІ ст. до н. е.) заборонив поставляти туди папірус. Пергамці знайшли вихід: вони удосконалили метод оброблення шкури молодої тварини.

Такі біло-жовті аркуші дуже тривкі, до того ж на них писали з двох боків. Їх назвали пергаменом. Але римляни оброблену шкуру для письма називали «мембраною». Ще б пак! Добре вичинена, вона була міцною і еластичною, легко згиналася.