Лідія Гулько - Науково-пізнавальні лекції, статті, відгуки

Камінь і метал, як тривкі матеріали, найдовше зберігають письмові знаки. Їх знаходять на стінах будинків, дверях церкви, надгробних каменях, міських воротах, на щитах, гербах, браслетах, дзвонах, коронах, посуді, медалях. Із надписів ми дізнаємося про життя-буття тодішніх людей, їхні проблеми. Таких надписів, особливо датованих ХІ – ХІІ ст., дійшло чимало. Також писали на папірусі та пергамені. Папірус широко використовували для потреб імператорської та міської канцелярії Італії, де виготовляли власний папірус. Остання папська булла, написана на папірусі, датується 1012–1024 роками.

Від середніх віків дійшло близько 300 документів на папірусі. Книги з папірусу відносять до рідкісних. Вони зберігаються у бібліотеках Парижа, Відня, Мілана.

Яким чином виготовляли пергамен у Європі?

На ранніх етапах виготовленням пергамену займалися монахи в монастирях та при єпископських кафедрах. Коли ж місто розросталося, то виробництво перейшло до ремісників. Наприклад, 1292 року в Парижі працювало 19 майстрів з виготовлення пергаменту. У Кракові, Празі теж були ремісники, які виготовляли пергамен.

Після монастирів пергаменом, як міцним матеріалом для письма, зацікавились університети. У цих закладах виготовляли пергамен і створювали книги.

Насправді, процес виготовлення пергамену досить важкий. Спочатку шкуру тварини (барана, козла, теляти, вола, крім віслюка) на декілька днів замочували у чані з вапном. Серповидним ножем очищали її від шерсті, м’яса, сала. Знову занурювали у вапно. Згодом натягували на раму і скребком дбайливо очищали. Шліфували пемзою та втирали з двох боків крейду чи білила з білком. Врешті-решт отримували пергамен, матеріал для письма з гладкою поверхнею. На ньому можна писати з двох боків.

Пергамен знімали з рами й розкладали на столі. Під лінійку зі шкури з нерівними краями вирізали прямокутник. У результаті отримували великий аркуш, або фоліо. Його складали навпіл, формуючи зошит із двох листків. За потреби згинали навпіл іще кілька разів. Зошит міг складатися з 2, 4, 6, 8, 10, 12 аркушів. У свою чергу з одного чи кількох зошитів складалася книжка.

Книжка, текст якої написаний від руки, називається рукописною книгою, кодексом або манускриптом.

Для поважних осіб книжки писали на тонкому майже прозорому пергамені. Його виготовляли зі шкурок ягнят, яких доставали ще до народження з утроби вівці. Така шкура вимагала складної обробки і через це коштувала дорого.

До речі, в різні часи і різних країнах способи обробки шкур і виробництво пергамену суттєво відрізнялися. Так, пергамен, виготовлений у Пізньому Середньовіччі,класифікують на північний і південний. Північний виготовляли з телячої шкури, яку ретельно обробляли з двох боків. Тим часом у Італії та Іспанії (за прикладом підготовки аркушів з папірусу) якісно обробляли тільки один бік пергамену. Хоча згодом і в цих країнах майстри перейшли до оброблення шкур з обох боків.

У Англії для виготовлення книг використовували шкури волів.

Форма книг наближалася до квадрату, бо такою вона була в античні часи. Розміри аркушів книги здебільшого великі та середні. Маленькі рукописні книги з’явилися в кінці ХІІІ ст.

Аркуші, підготовлені для писання, вкривали сіткою ліній, горизонтальних і вертикальних. До ХІІ ст. лінії проводили металевим стержнем, з ХІІІ до ХVІ ст. – свинцевим олівцем, а в ХV ст.(в Німеччині, Польщі, Чехії) лінії наносили чорним або фіолетовим чорнилом. За допомогою циркуля на берегах аркушів робили проколи, на кшталт розмітки для рівного зрізання зайвого пергамену. У деяких старих книгах проколи досі видно. Писець позначав кожний зошит римською цифрою з буквою g або gu. З ХІV ст. листки кожного зошита нумерували арабськими цифрами.

Заповнені текстом і прикрашені мініатюрами, аркуші рукопису передавали палітурнику. Він формував із них зошити, зшиваючи їх. Одночасно слідкував за нумерацією листків та кріпив до них волячу (свинячу) смугу для міцності. Щоб у книжковий блок не проникали пил, волога та різної температури повітря, до оправи кріпили застібки, або зав’язки, якими стискували пергаменні аркуші. Застібки виготовляли з металу, надаючи їм вишуканої форми.

Для зручності читання та кращого зберігання книги, на нижній дошці оправи закріплювали металеві півсфери, або жуки. У монастирських бібліотеках практикувалося прикріплювати книгу ланцюгом до пюпітра.

З ІХ ст. на палітурках здійснювали тиснення. З часом тиснення ускладнилося. У різних країнах Європи, окремих містах, існували свої традиції щодо поліпшення зовнішнього вигляду книги. Так, дерев’яні палітурки обтягували тонкою шкурою чи оксамитом, прикрашали дорогоцінними камінцями або вкривали ажурними пластинками, виготовленими із золота чи срібла з емаллю. Збереглися книги, оправа яких виготовлена з кістки. На них вирізані силуетилюдей або сцени з Євангелії.