Лідія Гулько - Науково-пізнавальні лекції, статті, відгуки

Щороку в скрипторіях, відкритих при монастирях і князівських дворах, переписували десятки книг. За підрахунками вчених, протягом ХІІ – ХІІІ століть загальний книжковий фонд становив близько 140 тис. томів. Пам’ятниками тієї пори є Реймська Євангелія (перша пол. ХІ ст.), Остромирова Євангелія (1056–1057), Ізборники Святослава (1073 і 1078).

Поряд із перекладною творилася оригінальна література:складання художніх творів, літописів. Житій святих. Перлина художньої літератури Київської Русі – «Слово о полку Ігоревім» (друга пол. ХІІ ст.).

Татаро-монгольське нашестя, а згодом польське владарювання негативно позначилися на творенні руської книги. Книг, написаних або переписаних в ті часи, до нас дійшло дуже мало. Але ті, що дійшли, переконливо свідчать про високий рівень українського книжкового мистецтва. Отак, книга «Київський псалтир», що написана уставом, прикрашена багатьма мініатюрами на євангельські теми. А в Радзивілівському літописі, що близький до списку «Повісті врем’яних літ», нараховуємо понад 600 мініатюр з історії України – Руси.

Тепер про підготовчі дії, що передували написанню книги.Спочатку вибирали текст, який хотіли переписати. Потім готували знаряддя для писання та художнього оформлення книги.

Пера (гусячі чи лебедині) замочували в спеціальному розчині, старанно їх чинили. Ми вже знаємо, що на дощечках, залитих воском, писали бронзовими стилосами. Але цими інструментами зазвичай користувалися під час навчання грамоті, або побутових записів. У давні часи не виробляли еластичних сортів металу. З цієї причини металеві пера з’явилися лише в середині ХІХ ст.

Ось давній рецепт чорнила: «Горішків (з дуба) зважити стільки ж, що і клею з вишні, і стільки вони разом заважать взяти меду. Клей замочити в меду в кислому, доброму. За дві неділі чи пізніше, коли стане як дріжджі, візьми доброго меду, потовчи орішки, просій через сито і лий на орішки меду кислого три яєчні шкаралупки і додай клей і змішай. Приготуй залізячки довгі. Прив’яжи їх до шнурка, щоб було їх потім добре витягувати, і опусти їх в посуд з розчином і постав в теплі і зважай, щоб не застудити, і тричі на день помішуй і проціджуй, як встояться, то куштуй, і якщо не солодке, то додавай медку». [21, 29–30 ]

Підготовлене в такий спосіб чорнило набирали в каламар, розводячи квасом чи водою. Воно не псувалося, але могло висохнути. Недбало приготовлене чорнило руйнувало папір і линяло.

Давні руські книги прикрашені візерунками, для виконання яких використовували як природні барвники, так і золото.

Як правило, текст писав один чоловік. Якщо виникала потреба швидше написати книгу, то її ділили на зошити, які роздавали монахам. За таких умов переписування значно пришвидшувалося. Монах-переписувач сам прикрашав рукопис, вписуючи червоним чорнилом рубрики, заголовки, кольорові ініціали і навіть мініатюри. В монастирі існував розподіл праці, починаючи з виготовлення пергамену, чорнил, фарби до обрізання аркушів, виготовлення оправи та її тиснення. Художник працював із рукописом після написання тексту. Отож не дивно, що в ХІІІ ст. ходило прислів’я: «Простіше орієнтуватись у лісі, ніж у книгах».

Наприкінці першого періоду в розвитку кириличної книги спостерігається занепад: з’являлося дуже мало нових творів та перекладів, небагато робилося копій, були відсутні нові тенденції та ідеї в оформленні книги. Все це призводило до того, що професіоналізм майстрів з виготовленні книги втрачався. Але побожне ставлення русичів до книги не проходило.

Рукописна книга на вітчизняних теренах побутувала довше, ніж у країнах Західної Європи, яку потіснила друкована книга. Проте наша книга теж зазнала змін. Оформлення її значно демократизувалося, текст переписували в основному півуставом. Паралельно з півуставом пишуть і скорописом. Щоправда, книг, написаних скорописом, маємо не багато. Для прикладу назвемо конспекти студентів Києво-Могилянського колегіуму.

Спеціальних центрів з переписування книг не існувало. Необхідну книгу переписували як у містах, так і в селах. Через це серед книг, створених із середини XVI ст. в різних регіонах, є специфічні відмінності. Виділялися книги Київщини, Волині, Галичини. Михайло Грушевський називав Волинь «найбільш аристократичною українською землею». [21, 113 ]

Яскравим самобутнім пам’ятником рукописної книги стоїть Пересопницька Євангелія. Книга писалася впродовж 1556–1561 років. Місце її створення – Волинь, село Пересопниця. У книзі оригінально поєднані елементи західноєвропейського Ренесансу з художніми традиціями вітчизняної книжкової культури. Книга є видатною пам’яткою української мови та високохудожнього оформлення.