Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Мовознавство від КҐБ завдало українській культурі великої шкоди, бо кадри, навчені на перекрученнях і замовчуванні кращої української лексики, передають сьогодні здобуті “знання” молодому поколінню без жодних коректив. Так, виданий 1999 р. “Новий РУС” і виданий 2003 року РУС за редакцією В. Жайворонка повторюють цілий ряд “винаходів” соловецьких РУСів, в тому числі і “повстяну” ідіому піддатися на умовляння, невідому ні в живій, ні в літературній мові, а породжену тотальним лінгвоцидом української мови під сонцем Кремля.

Хочеться побажати молодому поколінню, а надто майбутнім редакторам, що вивчають рідну мову, не обмежуватися на тому, що вони почують на лекціях від професорів, вихованих на кастрованих підручниках та словниках, а вдаватися до самоосвіти, вивчати класиків, прислухатися до мови народу, щоб вернути йому його мовні скарби.

Редактор може й собі вчитися у письменника, бо справжньому лицарю пера завжди бракує лексики: письменник сам творить її, або прислухається до живої мови і знаходить там те, чого у жодному словнику не записано. Ще дехто, коли йому бракує слів, вдається до ненормативної лексики – це теж свого роду творчий пошук. Правда, хто полюбляє ненорматив, часом “плаває” у нормативі. Але менше з тим. Наша тема: співпраця Редактора й письменника. Поговоримо про те, що Редактор може запозичити у творі Павла Загребельного “Роксолана”.

Шукаючи за місткою і влучною лексикою, письменник вдається до живої мови – до джерел нашої мовної стихії. І це дає свої плоди. Пише автор: “Він… довго дивився на неї [колону],, мов вуличний… чоджук, тільки й того, щоне роззявляв рота…”. Лексичний зміст виразу тільки й того, щолітературна мова засвоїла у формі з тією різницею, що.Живий же вираз короткий, простий і цілком зрозумілий без залучення додаткових слів як різниця.Вираз для XXI століття.

“…проти… не наважувався виступити навіть всемогутній володар, надто, щой причин для суперечки… не було”. Коротку пару надто, щозамінить лише тим більше, що.

Губав нашій мові творить цілу низку зворотів, які тепер забувано на догоду “імпернаціоналізмам”. Персонаж роману “…спитав через губу…”.Сучасник напише пихато, гордовито, бундючно.А що образніше, що ближче до української стихії?

Деякі місткі ідіоми літературна мова нехтує, мовляв, не годяться для літератури. Наш автор повертає їм життя: “…пройдисвіти… крутилися довкола…, маючи хіба ж такунагоду, щоб втертися в довір’я до падишаха”. Хіба ж такийвідповідає епітетам чудовий, рідкісний, якнайкращий, щонайзручніший.

Ідіома аж диво бралоіз серії подібних виразів – аж зло бере, аж сум узяв, аж завидки берутьтощо – коротка, зрозуміла, проста. Саме такі звороти мають фігурувати в українській літературі: “…заспівала по-перськи, тоді по-азербайджанськи, аж диво брало”.Ці звороти свідчать, що твір написано не якоюсь, а українською мовою. У літературі ж фігурує стандарт: просто не вірилось.

“Мустафа ж переніс… випробування… гордо і мовби ажз радістю”. Як часто стає у пригоді авторові це маленьке словечко аж– це маленьке диво української лексики! Ця пара значить: “майжез радістю” або “мовби навітьз радістю”.

Сказати б?Звичайна пара слів – скаже дехто – що в ній аж такого цікавого? А от слухайте: “…тривало змагання у вигадливості, вмілості й, сказати б,розбещеності”. У цьому тексті дана пара значить далеко не прості речі, а саме до деякої міриабо по-російськи в некотором смысле.Затямте, лексикографи: це переклад даної ідіоми на нашу мову!

Романіст, де може, уникає канонізованих ідіом, натомість творить зрозумілі читачеві власні мовні звороти: “Роксолана… вчепилася поглядом замармурові стовпи…”. Стандартно це б мало звучати так: “спрямувала свій погляд намармурові стовпи”.