Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Про те, що на високі титули порадників не можна покладатися, свідчать критичні напади двох високотитулованих осіб у тих же 70-х роках XX століття на мову тогочасних перекладачів. У розлогій статті ці блюстителі “соловецьких” мовних норм демонструють своє, скажу так, недостатнє знання української мови. “Протаранивши” цілий жмут української лексики і забракувавши десятки слів, вони нарешті вчепилися і до слів підозрілийта підозріливий,маючи їх за синоніми. Мовознавці з досить високими титулами мали б розуміти, що ці два слова не є синоніми, а цілком окремі слова. І не хто, а 11-томний СУМ, виданий через два роки після появи згаданої статті, пояснює цю різницю: підозріливий– це той, що підозрюєабо підозріваючий,а підозрілий– це той, що викликає підозру,тобто аж ніяк не підозріваючий.Не розуміючи до кінця цієї різниці, високі науковці висловлюють думку, що слово підозріливийнепотрібне слово у нашій лексиці. Але такий стиліст, як М. Стельмах, розумів цю різницю і слово підозріливийвживав як синонім слова підозріваючий:“…висвічували одне одного підозріливимоком”. Тут підозріливийвідповідає слову підозріваючий.Виступаючи проти слова підозріливийзгадані “знавці” на ділі пропагували збіднення виразових засобів нашої мови і штовхали письменників вживати далеко слабшу із стилістичного та ритмомелодичного погляду форму підозріваючий.

Ще зовсім недавно – у 70-их роках XX століття – у пресі з’являлися статті, яких інакше як мовожерними годі назвати. В одній такій мовожерній статті автор, розглядаючи творчість 60-х років, висловлюється проти низки питомих українських слів, в тому числі і проти звороту на взір.Навівши уривок тексту: "… маленьке обійстя, щось на взірзаїзду”, цей ерудит дивується: звідки взято вираз на взір?Якби “законодавець мод” літератури читав класиків, то може б не кидався із словесними кулаками на українську лексику, вживану ще Л.Українкою: “…наш Федон вже ж вирізьбив на взіртвій Терпсіхору”. Має ця пара ще й значення на вигляд:

Подибуємо цей зворот і в творах пролетарських письменників. Тож на громи шукача орденів за україножерство слід не зважати.

Виконуючи вимогу партії максимально наблизити українську мову до “мови інтернаціонального єднання” титуловані “мовознавці” старалися всю оригінальну українську лексику підвести під розряд діялектної, застарілої та розмовної. Тому вони скеровували свої атаки на самобутні українські словесні одиниці, які не мали аналогів у російській мові. До таких одиниць належало і слово осоння.Не подобалося воно мовоїдам ще й тим, що воно дало поштовх до появи в українській мові слова підсоння,яке успішно конкурувало з канонізованим імперією словом клімат.Отже, не дивно, що кишенькові академіки та доктори наук не обійшли своїми атаками слова осоння.Уривок тексту “Вони вийшли з тіні на осоння…”та інші фрази з цим словом викликали роздратовання згаданих “науковців”. Замість осоннявони пропонують пари на сонце, на сонцітощо. Але якщо говорити про точність вислову, то пари на осоннічи на осоннякуди точніше передають реальність, бо пари на сонцічи на сонцеможна зрозуміти як на планеті Сонцечи на планету Сонце.Відкидаючи слово осоння,ревнителі “злиття мов” на ділі пропонували нам замість осоннявживати освітлена сонцем сторона,тобто втричі видовжити створену народом образну форму.

Ознайомлення з методами та практикою “соловецького” лінгвоциду допоможе сучасним редакторам знаходити правильні рішення в сучасній мовній ситуації. Це ознайомлення покаже, як під маркою уболівання за розвиток мови нечесні та схильні до українофобства особи шкодили її розвитку й удосконаленню, бо від їхніх порад не смів відступати жоден редактор. Редакторам майбутнього варто знати, як у “світлому минулому” інститут редакторства використовувано з єзуїтською метою.