Петро Кралюк - Таємний агент Микола Гоголь

Гоголь міг бути знайомий із козацькими літописами XVIІІ ст. Але якихось помітних впливів цих текстів у «Тарасові Бульбі» не відчувається. Натомість помітним є вплив творів фольклорного характеру. У гоголівські часи, значені впливом романтизму, «науковою модою» стало збирати фольклор. Гоголь знав про зібрані Михайлом Максимовичем українські народні пісні, видані 1834 року: адже з цим діячем він підтримував тісні стосунки. Також спілкувався Гоголь з Ізмаїлом Срезневським, який випустив збірник фольклорних матеріалів «Запорізька старовина» (1833). Крім того, з українським фольклором Гоголь міг ознайомитися в роки свого дитинства й юності. Він і сам записував деякі народні пісні. Тому фольклорний елемент у повісті, безперечно, є. Навіть трапляються тут переспівування окремих народних дум.

Працюючи над другою редакцією повісті, Гоголь, очевидно, використовував ще збірник Платона Лукашевича «Малоросійські та червоноруські народні думи й пісні» (1836). Звідси він міг узяти зокрема «Думу про Самійла Кішку», яку використав в описі діянь Самійла Шила. Можливо, звідси було взято й «Думу про Івася Коновченка», ремінісценції якої проглядаються у другій редакції.

До цієї лектури фольклорного характеру наближався і збірник Миколи Маркевича «Українські мелодії» (1831), що базувався на детальному вивченні фольклорних та історичних джерел. Можливо, звідти Гоголь почерпнув опис степу, в якому він сам, наскільки можемо судити, не бував. Не виключено, що з цього збірника письменник запозичив і опис страти козаків. Принаймні простежуються деякі паралелі між описами страт Остапа в «Тарасі Бульбі» та Наливайка в «Українських мелодіях».

На Гоголя мала б, здається, справити вплив сучасна йому «козацька література». Принаймні знав він і відому поему «Мазепа» (1819) Джорджа Байрона, і пушкінську «відповідь» на неї — поему «Полтава» (1828). Проте ці твори загалом видаються далекими від «Тараса Бульби».

Козацька проблематика була представлена як у літературі російській, так і в літературі польській. До неї звертався Кондратій Рилєєв. При цьому він, як і Пушкін, апелював до «Історії русів», даючи поетичну інтерпретацію окремим фрагментам цього твору. «Історію русів» широко використовував і Гоголь, працюючи над «Тарасом Бульбою».

Що ж до літератури польської, то в ній виникла так звана «українська школа», представники якої часто зверталися до козацької проблематики, інтерпретуючи її у пропольському дусі. Низку «козацьких» творів написав один із найяскравіших представників польського романтизму, одноліток Гоголя — Юліуш Словацький. Популярні твори на козацьку тематику належали Тимкові Падурі. Чи знав про ці твори Гоголь — велике питання. Проте достеменно відомо, що він, перебуваючи в Західній Європі, спілкувався з польськими емігрантами. І одним з його приятелів став саме представник «української школи» в польській літературі Юзеф Богдан Залеський. Збереглася єдина записка Гоголя українською мовою. Це якраз записка до Залеського, писана в лютому 1837 року:

«Дуже-дуже було жалко, що не застав пана земляка дома. Чував, що на пана щось напало — не то сояшныца, не то завійныця (хай ій прыснытся лысый дидько), та тепер, спасибо Богови, кажут начей-то пан зовсим здоров. Дай же Боже, щоб на довго, на славу усій козацькій земли давав бы чернецького хлиба усякій болизни и злыдням. Та й нас бы не забував, пысульки в Рым слав. Добре б було, колы б и сам туды колы-небудь прымандрував. Дуже, дуже блызькый земляк, а по серцю ще блыжчый, чим по земли».

Спілкувався Гоголь у Парижі також з Адамом Міцкевичем. Правда, прямі «польські сліди» у «Тарасові Бульбі» відшукати складно. Хоча в другій редакції повісті помітно зростає інтерес до польської проблематики.

На нашу думку, «Тарас Бульба» цілком вписується в контекст української модерної «козацької літератури» початку ХІХ ст. Навіть можна сказати, що цей твір синтезує цю літературу.

На початковій стадії ця література мала гумористичний чи навіть іронічний характер. І це можна зрозуміти. Адже процеси, що відбулися в кінці XVIII ст., — ліквідація Слобожанщини та Гетьманщини, інкорпорація їхніх територій до складу Російської імперії, трансформація козацької старшини в російське дворянство — зробили козацтво «несерйозним» явищем. Малоросійське дворянство (а саме до нього належав Гоголь і його предки) почало сприймати козацтво як анахронізм. Важливою справою для малоросійської шляхти стала інкорпорація в систему Російської імперії — і тут козацтво з його колишньою «славою» могло стати на заваді. Перед очима Гоголя був приклад такої успішної інкорпорації: його родич по материнській лінії, Дмитро Трощинський, походив із козацького старшинського роду, але зробив блискучу кар’єру при петербурзькому дворі й отримав величезні володіння на теренах України. Трощинський був покровителем батька Гоголя — Василя. Останній навіть ставив свої вистави у двірському театрі Трощинського.