Петро Кралюк - Таємний агент Микола Гоголь

Проте знаменита повість Гоголя мала й своїх критиків. Негативну оцінку дав твору Міхал Ґрабовський — до речі, симпатик України, один із представників «української школи» в польській літературі. Негативно твір оцінювали й інші польські літературознавці. Те саме можна сказати й про єврейських авторів, які вбачали в «Тарасові Бульбі» прояви антисемітизму.

В Україні теж знайшлися критики «Тараса Бульби», причому саме серед українських націоналістів. З 28 травня по 12 липня 1943 року в окупованому німцями Львові тривав зорганізований націоналістами «суд над Гоголем». Під час «суду» лунали звинувачення в тому, що «Тарас Бульба» є «образливим памфлетом на Україну», що його автор зовсім не геній, а «підлий ренегат», «павук, який виссав кров зі своєї України для москалів», а вся його творчість — це відображення України в кривому дзеркалі. Попри всю курйозність цього епізоду, не можна сказати, що стався він на голому місці. Справді, «Тарас Бульба», як і деякі інші гоголівські твори, можуть мати антиукраїнське прочитання.

Нам видається, проблема в тому, що й апологети Гоголя, і критики сприймали його творчість однобічно. Це стосується й повісті «Тарас Бульба». Схоже, чимало творів письменника мають якнайменше два рівні змісту. Один рівень — поверховий, розрахований на широку публіку; власне, цей рівень здебільшого й сприймають критики. Однак поряд із цим існує рівень езотеричний, прихований, зорієнтований на «втаємничених».

Причому рівні ці, як правило, «різножанрові». Наприклад, більшість творів «Вечорів на хуторі біля Диканьки» сприймаються як веселі й гумористичні. Але це поверхове враження. Звертаючись до більш глибокого, прихованого рівня, ми бачимо, що в цих текстах порушуються дуже серйозні питання. І ця серйозність ніби заперечує гумористичність «диканських» творів.

З «Тарасом Бульбою» маємо протилежну картину. На перший погляд, цей твір подається як героїчний епос. Проте в тексті закладено чимало моментів, які руйнують цю героїку, трактують її несерйозно. Тобто можемо говорити про прихований гумористичний, а то й сатиричний план повісті.

На цю складність гоголівських текстів дедалі більшу увагу звертають літературні критики. Приміром, американська дослідниця Едита Бояновська в своїй книжці «Микола Гоголь: між українським та російським націоналізмом» зазначає таке: «“Тарас Бульба” написаний у двох регістрах — промовистому офіційному тенорі, що прославляє козаків і російський націоналізм, і негармонійному мінорному ключі, що підважує, ставить під сумнів і ускладнює речі». І це справді так.

Автор у цій книжці спробує прочитати «Тараса Бульбу», звертаючи увагу на езотеричний рівень повісті. Перед нами постане інший «Бульба», який не вписується ні в російський, ні в український патріотичний дискурс і який не є ні антипольським, ні антиєврейським текстом. Радше це справді глибокий твір, який розкриває як ментальність українців, так і їхні взаємини з сусідами — поляками та євреями. Також цей твір є тонкою насмішкою над російськими ідеологічними стереотипами.

Пропонована читачеві розвідка не є «канонічним» науковим текстом. Це текст науково-популярний, розрахований на широку публіку. Тому тут, наприклад, не подаються посилання. Однак у кінці книги є список літератури, де зазначено використані автором тексти. Тому в разі бажання науковці можуть звірити подані цитати.

Ще однією специфікою пропонованого твору є те, що цитати з обох редакцій «Тараса Бульби», 1835 та 1842 рр., а також з інших цитованих творів подаються в оригіналі. Автор виходив з того, що для сучасного українського читача російська мова є цілком зрозумілою. Окрім того, мова «Тараса Бульби» не є чисто російською мовою, незважаючи на те, що друга редакція зазнала певного редагування і не зовсім відображає «мовну позицію» Гоголя. Загалом мову класика, яка рясніла українізмами, можна було б назвати «малоросійською». Гоголь, як і правдиві малоросіяни, намагався писати по-російськи. Але в його мовний потік ненастанно проривалася українська стихія, тож мимоволі відбувалася українізація мови. До того ж аби передати малоросійський колорит, Гоголь часто вдавався до українізмів.

Зрештою, оригінал є оригінал. І жоден переклад не зможе передати всієї автентики тексту.

До «Тараса Бульби» існувала вже значна «козацька література». Її початки сягають кінця XVI ст. Наприклад, одним з перших творів, де говорилося про українських козаків і давався їхній опис, була латиномовна поема «Про Острозьку війну» Симона Пекаліда. Козацька тематика посідала помітне місце у творчості польськомовного автора Мартина Пашковського. Одним із перших українських літературних творів, де оспівувалося козацтво, стали «Жалісні вірші на погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного». Говорилося про козацтво в польських хроніках кінця XVI — початку XVIІ ст., а також у творах західноєвропейських авторів. Хоча сумнівно, щоб Гоголь знав про всі ці твори й вони справляли на нього вплив. Виняток може становити хіба що «Опис України» Ґійома Левассера де Боплана, про який говоритимемо нижче.