Петро Кралюк - Таємний агент Микола Гоголь

Знаменита повість Гоголя за його життя була надрукована двічі: спершу — у згаданому збірнику «Миргород», а потім, 1842 року, у 2-му томі «Сочинений Николая Гоголя», де твір було подано вже переробленим і розширеним більш ніж удвічі. В останні роки Гоголь готував повість до третього перевидання. Але не дочекався. Пізніше твір неодноразово перевидавався в Росії.

Другу редакцію повісті зустріли ще доброзичливіше, ніж першу. Це можна зрозуміти: вона виявилася художньо витонченішою. У ній розлого описувалася романтична історія любові Андрія та польської панночки — історія, яка в першій редакції була позначена лише пунктирно. Набагато більше уваги автор приділив і батальним сценам, що трактувалися в дусі російського патріотизму.

Саме другий варіант повісті став «канонічним», попри те, що в нього були внесені правки, не узгоджені з Гоголем. Перевидання та переклади «Тараса Бульби» здебільшого базувалися саме на цьому, другому варіанті.

Завдяки патріотичному пафосу повісті вона широко використовувалася в Росії з виховною метою; твір став обов’язковою лектурою для вивчення в школах. Ця традиція зберігалася в радянських школах, триває вона й у школах сучасної Російської Федерації. У царській Росії повість «Тарас Бульба» навіть входила в «Походную библиотеку» для солдатського читання. Для цієї бібліотеки було зроблено спеціальне видання — невеличка 12-сторінкова книжечка, де викладався короткий зміст повісті й лише «патріотичний» уривок, у якому Тарас Бульба вбиває свого сина за зраду вітчизни, був надрукований повністю.

У царській Росії «Тарас Бульба» знайшов собі місце і в лубочній літературі. З’явилися скорочені й перероблені видання твору, розраховані на невибагливу публіку. Одним із них стала книжечка, видана 1899 року в Москві, під назвою «Тарас Бульба, або Зрада і смерть за прекрасну панну».

У сучасному російському пропагандистсько-«виховному» дискурсі «Тарас Бульба» посідає далеко не останнє місце. Яскравий приклад цього — згадуваний фільм Володимира Бортка, профінансований міністерством культури Російської Федерації. Екранізуючи «Бульбу», режисер ніби дотримується сюжету, не дозволяє собі суттєво відходити від нього. Щоправда, передає не стільки дух твору, скільки його «видимі» ідеологеми. Додаючи деякі епізоди та сюжетні лінії, яких у творі немає, Бортко хотів зміцнити ідейне звучання «Бульби».

Частково режисер посилює антитатарські й антитурецькі (загалом — антимусульманські) моменти повісті. Протягом фільму декілька разів демонструється кадр, де в Бахчисараї татари женуть полонених. Вмонтовано також епізод, у якому запорожці пишуть глузливого листа турецькому султанові. У принципі такі антимусульманські моменти ще можна зрозуміти. Адже сучасна Росія має чимало проблем з мусульманським світом.

Проте антимусульманські моменти — це дрібниці порівняно з моментами антипольськими й антикатолицькими. На початку фільму його творці додають епізод, де поляки-католики виганяють із костелу Остапа й Андрія та б’ють їх. Кров холоне, коли слуги Тараса, прийшовши на Січ, розповідають про звірства поляків і приносять замотану в килим його вбиту дружину. Такого у Гоголя й близько не було! Дещо домислено епізод страти козаків на варшавському ринку, при цьому спеціально акцентується увага на негуманності поляків.

Але найбільш інтригуючий вигляд має химерно розвинена авторами фільму сюжетна лінія стосунків Андрія та польської панночки, дочки воєводи. Тут уже маємо справжній «голлівуд». Андрійко, не дочекавшись весілля, рве одежину на бідній панночці й ледь не ґвалтує її. Далі одягає лати й біло-червоний плащ (це кольори польського прапора) і йде битися з козаками. Його, як і належить, убиває Тарас, проказуючи ключову фразу: мовляв, що, синку, допомогли тобі ляхи? Проте наслідки Андрійкової любові дають про себе знати. Панночка вагітна, а бездушний воєвода змушує спостерігати її, як на варшавському ринку катують Андрійкового брата, Остапа. Панночка не витримує і йде звідти. Три дні вона не може розродитися. Повитуха, яка є католицькою черницею, не хоче їй допомогти. Нарешті панночка народжує хлопчика, після чого віддає Богові душу. Та й це не все. Воєвода, дивлячись на внука, витягує шаблюку й хоче його розрубати. В останній момент щось його стримує. А в кінці фільму цей самий воєвода наказує спалити Тараса.

Окрім антипольських, у фільмі посилені моменти православні. Тарас Бульба не лише проголошує тост за «русскую православную вєру» і мріє, щоб у світі не було інших вір, окрім цієї (так, до речі, у Гоголя!). Козаки Тараса старанно моляться, та й перед смертю не забувають перехреститися й пом’янути «святую Русь». У сцені, де показано обрання кошового отамана, з’являються, наче «Бог з машини», православні батюшки і «помазують» новообраного (чого-чого, а цього в повісті Гоголя немає).