Петро Кралюк - Таємний агент Микола Гоголь

На перший погляд, промова здається серйозною й патріотичною — однак використані в ній образи наснажені гумористичним потенціалом. Тут і голова, набита гречаною половою, й козаки, котрих варять, як баранів, і козацькі жони, що б’ють своїх чоловіків.

Знову ж таки: цей епізод, як і інші комічні нюанси, можна списати на специфіку козацької культури. Але зустрічаються в повісті й серйозні моменти, які заперечують позитивний образ Бульби.

Відразу впадає в око негативне ставлення Бульби до жіноцтва. На початку твору він демонструє зневажливе ставлення до своєї дружини. Вона для нього — практично ніхто, у неї навіть немає імені. Зрештою, не зазначено в тексті й імені польської панночки, в яку закохався Андрій. Мимоволі виникає питання: чому жіночі персонажі повісті безіменні?

Загалом творам Гоголя притаманний сильний струмінь антифемінізму. Яка причина цього — то вже окрема тема. Але так є. І, здавалося б, сам Гоголь розуміє і вітає антифемінізм Тараса Бульби.

І в першій, і в другій редакції повісті є сцена, коли Андрій покидає козацький табір, щоб піти до своєї панночки. Бульба спросоння ніби каже синові: доведуть тебе, мовляв, баби до погибелі. Це сприймається як пророцтво: Андрія ж таки погубила панночка.

Однак це ще не вся правда повісті. Автор часто виявляє позитивне ставлення до Андрія. Поблажливо ставиться і до його закоханості в польську панночку. Іноді навіть здається — автор ладен вітати це почуття свого персонажа.

Виявляє Гоголь позитивне ставлення й до матері Бульбенків. Вона в повісті — передусім мати синів Тараса Бульби, а потім уже його дружина. Сини — її відрада. Вона не може натішитися ними, коли вони приїздять із Києва додому. Її почуття до дітей трактуються як позитив, і позитив великий. Можливо, тут дається взнаки велика любов матері Гоголя до свого сина Нікоші.

У другій редакції повісті зустрічаємо одну цікаву фразу. Мати Бульбенків готова забезпечувати благополуччя своїх синів, обманюючи мужа. Приміром, Андрій говорить своїй панночці: «У меня три хутора, половина табунов отцовских — мои, все, что принесла отцу мать моя, что даже от него скрывает она, — все мое». Хто знає, можливо, Гоголь тут відобразив непрості стосунки, які існували в його сім’ї між батьком і матір’ю. Можливо, матінка пестила синочка Нікошу й ладна була йому матеріально допомагати, приховуючи це від власного чоловіка.

Звісно, Тарас Бульба — не прообраз батька письменника. Як і мати Бульбенків не є прообразом Гоголевої матері. Але, як на мене, стосунки між цим подружжям у повісті — завуальоване відображення відносин між батьками Гоголя. Наскільки свідомо це робив письменник — інше питання.

Певно, твори «Миргорода», у тому числі повість «Тарас Бульба», містить своєрідний гоголівський автобіографізм — щоправда, не стільки фактичний, скільки ментальний.

Але повернімося до стосунків між Тарасом Бульбою та його дружиною в тексті повісті. Їхнє зображення не свідчить на користь головного героя. Останній постає радше в образі такого собі домашнього деспота, для якого мало значить не лише дружина, а й діти. Виходить, Бульба — антиродинний чи навіть антисуспільний елемент.

Гоголь відверто називає Тараса Бульбу синовбивцею.

У другій редакції маємо розлогу оповідь про те, що відбувалося після вбивства Андрія.

«Остановился сыноубийца и глядел долго на бездыханный труп. Он был и мертвый прекрасен: мужественное лицо его, недавно исполненное силы и непобедимого для жен очарованья, все еще выражало чудную красоту; черные брови, как траурный бархат, оттеняли его побледневшие черты.

— Чем бы не козак был? — сказал Тарас, — и станом высокий, и чернобровый, и лицо как у дворянина, и рука была крепка в бою! Пропал, пропал бесславно, как подлая собака!

— Батько, что ты сделал? Это ты убил его? — сказал

подъехавший в это время Остап.

Тарас кивнул головою.

Пристально поглядел мертвому в очи Остап. Жалко ему стало брата, и проговорил он тут же:

— Предадим же, батько, его честно земле, чтобы не поругались над ним враги и не растаскали бы его тела хищные птицы.

— Погребут его и без нас! — сказал Тарас, — будут у него плакальщики и утешницы!

И минуты две думал он, кинуть ли его на расхищенье волкам-сыромахам или пощадить в нем рыцарскую доблесть, которую храбрый должен уважать в ком бы то ни было».

Гоголь не лише називає Тараса Бульбу синовбивцею — він вказує на абсолютну неморальність головного героя. Адже той відмовляється поховати власного сина, зважити на його лицарську доблесть, яку кожен мав би поважати.