Петро Кралюк - Таємний агент Микола Гоголь

Отже, Київ постає як своєрідна арена, де змагаються руськість і польськість. Це також місце, де вони контактують. Саме в Києві Андрій зустрічає даму свого серця, дочку ковенського воєводи. Тут починається їхній роман, який завершується трагічно.

Взагалі «київська історія» Гоголя виглядає дещо дивно. Він претендує на те, щоб обійняти в Київському університеті кафедру історії, але царські чиновники не дають йому цього зробити. Натомість Гоголю дозволяють, попри його дуже посередній педагогічний талант, викладати історію в столичному (!) Петербурзькому університеті. Зрозуміло, все це робилося з санкції влади. Ось і питання: чому Гоголя не пустили в Київ, а залишили в Петербурзі? Ймовірно, царським чиновникам він був потрібніший у столиці, ніж у провінції. Адже на той час Гоголь устиг заприятелювати з видатними столичними інтелектуалами, Пушкіним зокрема. А для царської охранки важливо було знати, що діється в цьому середовищі. Гоголь же, очевидно, непогано її про це інформував.

Установити точний час, коли Гоголь працював над «Тарасом Бульбою», як і над іншими повістями збірника «Миргород», проблематично. Найбільш імовірний час роботи над «Тарасом Бульбою»: кінець 1833–початок 1834-х років. Власне, це час, коли Гоголь мав великі надії щодо свого переїзду на терени України, до Києва. Тому «Тараса Бульбу», принаймні першу редакцію повісті, можна трактувати як таку собі «похвальну пісню» Україні — Україні не стільки реальній, скільки вигаданій, про яку мріяв Гоголь.

Повісті збірника «Миргород», серед яких і «Тарас Бульба», побачили світ 1835 року (цензурний дозвіл 29 грудня 1834 року). Збірник мав підзаголовок «Повести, служащие продолжением “Вечеров на хуторе близ Диканьки”». Тут доречно відзначити, що Гоголь планував здійснити третій випуск «Вечорів…», — адже ці твори мали популярність. Проте, очевидно, він «переріс» загалом добродушний гумор цих повістей і вирішив запропонувати читачеві твори дещо іншого характеру. Це й бачимо в «Миргороді». Хоча в деякому розумінні ці повісті справді є продовженням «Вечорів…». Маємо тут звернення до української проблематики. Є тут певна доза й іронії, і героїки. Правда, «географія назви» збірника дещо змінена. Здавалося б, і Диканька, і Миргород — майже те саме. З погляду освіченого петербуржця — це малоросійська провінція. Два населені пункти в Полтавській губернії, які колись входили до складу Гетьманщини. Та все ж різниця між ними є. У «Вечорах…» оповідь відбувається на хуторі біля Диканьки — села, що було колись власністю Василя Кочубея, який написав донос цареві Петру І на Івана Мазепу. Чи не натякав Гоголь, беручи таку назву для збірки своїх повістей, на мазепинські часи? Миргород — це вже дещо інше. Це містечко, хай навіть дуже провінційне. Відповідно, і повісті «Миргорода» є більш «міськими», а не «хуторянськими».

Однак на «миргородській» редакції «Тараса Бульби» Гоголь не зупинився. Він продовжив працювати над повістю. Які були в нього стимули для цього? Поширеною є версія, що робив він це на догоду цареві чи царським чиновникам, які хотіли, щоб твір дістав більш патріотичне й проросійське звучання.

Справді, якщо порівняти дві редакції повісті, то на перший погляд видається, що друга редакція і більш патріотична, й більш проросійська, про що ми детальніше вестимемо мову далі. Та разом із цим — саме у другу редакцію письменник-містифікатор заклав більше підводних рифів, які цю «патріотичність» руйнували.

Певно, Гоголь розумів, що перша редакція повісті вийшла досить сухою та схематичною. Їй бракувало поезії. Ці вади були практично зняті у другій редакції твору. Хоча, загалом кажучи, перша редакція лишилася більш «правдивою» та «автентичною».

Імовірно, над другою редакцією «Тараса Бульби» Гоголь працював із серпня 1839 року до травня 1842 року. У серпні 1839 року письменник, перебуваючи за кордоном, відчуває період захоплення українською історією та народною творчістю. Це можна трактувати як його ностальгію за батьківщиною — Україною. 15 серпня із Марієнбада Гоголь пише Михайлові Погодіну:

«Малороссийские песни со мною. Занимаюсь и тщусь, сколько возможно, надышаться стариною».

Подібні зізнання зустрічаємо й в інших листах Гоголя за цей період.

Складно проникнути у творчу лабораторію Гоголя. Схоже, переробляв він «Тараса Бульбу» за кілька підходів. Деякі глави першої редакції зазнали лише незначних змін. Хоча ці зміни все одно є досить важливими й допомагають у розкодуванні твору. Були також написані нові глави.