Петро Кралюк - Таємний агент Микола Гоголь

Це свідчення Булгаріна сприймалося неоднозначно. Наприклад, радянські автори вважали його грубим наклепом. Адже ІІІ Відділення царської канцелярії — це таємна поліція, яка мала виявляти й боротися проти «врагов отєчєства». Особливо активізувалося це Відділення після повстання декабристів. Праця Гоголя в такій установі, з погляду радянських авторів, кидала пляму на біографію письменника.

Сам же Булгарін був платним агентом ІІІ Відділення. Водночас мав велику популярність як письменник і журналіст. 1829 року він опублікував роман «Іван Вижигін», який став першим російським бестселером.

Якихось контактів між Гоголем та Булгаріним не зафіксовано. Але якщо останній дійсно завербував Гоголя для роботи в ІІІ Відділенні, то ні один, ні другий не були зацікавлені в демонстрації цих контактів. Тим паче, що Булгарін встиг себе «засвітити»: про його роботу в ІІІ Відділенні знали представники російського культурного істеблішменту, зокрема Пушкін.

Насправді між Гоголем і Булгаріним було багато спільного. Ні один, ні другий не були росіянами. Перший був українцем, другий — поляком. Хоча говорити про польське походження Булгаріна дещо проблематично. Рід його по батьківській лінії був албанського походження, народився він на теренах Білорусі. Польський літератор Осип Пшецлавський, який добре знав Булгаріна, вважав його білорусом. І Булгарін, і Гоголь хоча й стали російськими письменниками, проте далеко не блискуче володіли російською мовою. І один, і другий демонстрували «двоєдушшя»: вагання між російською імперськістю та своїм національним походженням. Можна відшукати чимало спільних моментів у творчості цих двох письменників. Наприклад, згадуваний роман Булгаріна «Іван Вижигін» вважають предтечею «Мертвих душ». Гоголь цікавився особою Івана Мазепи, навіть написав невеликий твір «Роздуми Мазепи». Булгаріну належить роман «Мазепа», де українського гетьмана зображено у достатньо позитивному світлі. 1829 року Булгарін надрукував негативну рецензію на антипольський роман «Юрій Милославський», за що був посаджений на гауптвахту за вказівкою самого царя. А Гоголь у «Ревізорі» іронічно говорить про цей твір. Привертає увагу й те, що перша (!) рецензія на «Вечори на хуторі біля Диканьки» з’явилася в редагованій Булгаріним газеті «Северная пчела». Рецензія була позитивною, щоправда, її автор волів лишатися невідомим. Деякі дослідники припускають, що її автором був редактор газети. Хоча Булгарін давав зрозуміти, що це не так. Але якщо навіть і не він був автором цієї рецензії — той факт, що вона була надрукована в його газеті, багато про що свідчить. Булгарін міг опікуватися Гоголем, зокрема на ниві літературній.

На агентурну роботу Гоголя вказує дивна поведінка письменника за кордоном, зокрема в 1836–1839 рр. Там він отримував непогані грошові дотації від царського двору. Наприклад, 30 жовтня Гоголь пише Василеві Жуковському:

«Я получил данное мне великодушным нашим государем вспоможение. Благодарность сильна в груди моей, но излияние ее не достигнет к его престолу. Как некий бог, он сыплет полною рукою благодеяния и не желает слышать наших благодарностей; но, может быть, слово бедного поэта дойдет до потомства и прибавит умиленную черту к его царственным доблестям».

Це «вспоможение» становило 5000 рублів — досить значна на той час сума. Для порівняння: гімназійний учитель на той час отримував на рік близько 300 рублів. Окрім того, Гоголь мав ще дотації від государині-імператриці. Чи було це «вспоможение» за літературну діяльність? Формально — так. Але гроші могли даватися зовсім за інші речі. Наприклад, у розпал Листопадового повстання Булгарін отримав третій діамантовий перстень від царя (ніби за «Івана Вижигіна»). При цьому в листі Олександра Бенкендорфа, шефа ІІІ Відділення, зазначалося:

«При сем случае государь император изволил отозваться, что его величеству весьма приятны труды и усердие ваше к пользе общей и что его величество, будучи уверен в преданности вашей к его особе, всегда расположен оказывать вам милостивое свое покровительство».

Чи не нагадує це чимось ситуацію з Гоголем, якому дають серйозне «вспоможение»?

До речі, саме після отримання «вспоможения» від царя Гоголь різко почав входити в довіру до польських емігрантів, які виступали проти російського самодержавства: зближується з Петром Семененком та Єронімом Кайсевичем, католицькими ксьондзами, які були учасниками Листопадового повстання й емігрували за кордон. Восени 1837 року вони нелегально прибули в Рим, щоб вербувати прихильників для свого наставника Богдана Янського, друга Адама Міцкевича. Там само опинився й Гоголь. Так збіглося?