Петро Кралюк - Таємний агент Микола Гоголь

Гоголь міг розглядати поляків як «зрадників», що хочуть погубити «землю руську». Серед волинських шляхтичів, які прагнули відновити незалежність Польщі, було чимало «перевертнів» — людей українського походження, що «стали поляками». Таким і постає чаклун у «Страшній помсті».

Є в повісті один відверто антипольський епізод — і хоча він невеликий за обсягом, але Гоголь подає його як окремий восьмий розділ. Автор ніби хотів вказати на важливість цього епізоду. Хоча якогось великого значення в сюжетній канві повісті він не має — принаймні без нього можна було б обійтися. Чи не є цей епізод певним натяком? Ось як він звучить у Гоголя:

«На пограничной дороге, в корчме, собрались ляхи и пируют уже два дни. Что-то не мало всей сволочи. Сошлись, верно, на какой-нибудь наезд: у иных и мушкеты есть; чокают шпоры; брякают сабли. Паны веселятся и хвастают, говорят про небывалые дела свои, насмехаются над православьем, зовут народ украинский своими холопьями и важно крутят усы, и важно, задравши головы, разваливаются на лавках. С ними и ксенз вместе. Только и ксенз у них на их же стать: и с виду даже не похож на христианского попа. Пьет и гуляет с ними и говорит нечестивым языком своим страмные речи. Ни в чем не уступает им и челядь: позакидали назад рукава оборванных жупанов своих, и ходят козырем, как будто бы что путное. Играют в карты, бьют картами один другого по носам. Набрали с собою чужих жен. Крик, драка!.. Паны беснуются и отпускают штуки: хватают за бороду жида, малюют ему на нечестивом лбу крест; стреляют в баб холостыми зарядами и танцуют краковяк с нечестивым попом своим. Не бывало такого соблазна на русской земле и от татар. Видно, уже ей Бог определил за грехи терпеть такое посрамление! Слышно между общим содомом, что говорят про заднепровский хутор пана Данила, про красавицу жену его… Не на доброе дело собралась эта шайка!»

Якщо відкинути карикатурність цієї оповіді, мимоволі виникає питання, чи не є це зображенням «крамольних розмов», які вели польські шляхтичі, готуючись до «наїзду» — Листопадового повстання. У його підготовці й організації помітну роль відігравали католицькі священнослужителі. Тому й Гоголь зображує ксьондза як одного з організаторів наїзду. Цікавими є й слова про «пограничну дорогу». Шумськ, Дубно, Радивилів саме знаходилися неподалік від російсько-австрійського кордону.

«Страшна помста» якраз писалася під час цього повстання або невдовзі після нього. Звідси антипольська спрямованість твору. І водночас — враження від волинської подорожі письменника, коли йому доводилося спілкуватися з місцевими шляхтичами. Найбільш безпосередньо ці враження відбилися у «Страшній помсті», потім «переосмислено» — у «Тарасі Бульбі». Показово, що відомий критик Віссаріон Бєлінський пов’язував між собою ці два твори. І мав рацію.

Ще один можливий натяк на волинську подорож Гоголя міститься в «Тарасі Бульбі»: це згадки про так званого ковенського воєводу, батька польської панночки, в яку закохався Андрій. Насправді жодних ковенських воєвод ніколи не існувало. А Ковно (Каунас) було невеликим містечком на теренах Литви. Однак, прямуючи з Петербурга на Волинь і назад, Гоголь, можливо, проїздив через Ковно. У нього могли з’явитися певні враження від міста і він вирішив по-своєму відобразити їх у «Тарасові Бульбі».

Під час Листопадового повстання ймовірний вербувальник Гоголя для роботи в ІІІ Відділенні Булгарін був обласканий царем. Уже говорилося, що йому був подарований дорогий перстень з діамантом. Хоча перед цим Булгарін опинився в неласці і його навіть хотіли відрядити служити в козацькі війська. А в новій ситуації він виявився цінним кадром. Кар’єра Гоголя також у цей час різко йде вгору. Він із нікому не відомого прибульця стає помітною особою в Петербурзі: опиняється на державній службі, знайомиться з представниками столичної культурної еліти. Згодом з’являються «Вечори на хуторі біля Диканьки», завдяки яким Гоголь стає зіркою тогочасної російської літератури. Чи не посприяли цьому його шефи з ІІІ Відділення?

Гоголь міг стати для них цінним інформатором, доносячи про те, що робилося в середовищі російської культурної еліти. Агентурну роботу Гоголя видають його знакові твори — «Ревізор» та «Мертві душі». Там описуються речі, якими опікувалася таємна поліція в Російській імперії.

Взагалі навколо «Ревізора» відбувалося чимало дивних речей. Твір, у якому критикувалися імперські порядки і який негативно сприймався в урядових колах, чомусь був підтриманий царем Миколою І. Саме після появи «Ревізора» Гоголь виїздить за кордон, отримавши грошову допомогу від государині-імператриці й царя-батюшки. Чи не «засвітив» себе письменник «Ревізором» у середовищі петербурзького істеблішменту? Чи не тому 1836 року його відряджають до Європи — попрацювати в середовищі польських емігрантів? Те, що він з ними спілкувався, великим секретом не було. Якби такі речі чинив простий обиватель Російської імперії, не агент ІІІ Відділення, до нього, певно, з боку царської влади виникли б великі претензії. Але до Гоголя претензій не було.