Петро Кралюк - Таємний агент Микола Гоголь

Гоголь-Яновський числився при Малоросійському поштамті в чині титулярного радника. Ця служба поза штатом була суто номінальною. Вона потрібна була Гоголю-Яновському лише для набуття чину колезького асесора, з яким він і пішов у відставку. Жив Гоголь-Яновський переважно на хуторі Купчинському, який перейменував на село Василівку. Подовгу перебував у маєтку свого покровителя Дмитра Трощинського в селі Кибинцях, наглядаючи тут за господарськими справами. Займався також літературною діяльністю: писав вірші, п’єси, які ставив у двірському театрі в Кибинцях. Гоголь-Яновський мав авторитет серед місцевого малоросійського дворянства, яке обрало його хорунжим Миргородського повіту. Деякий час він виконував обов’язки повітового маршалка.

Одружився Василь Гоголь-Яновський із Марією Косяровською, яка походила з козацько-старшинського роду, спорідненого з родом Трощинських. Представник останнього, Дмитро Трощинський, обіймав високе становище в імперській ієрархії, очолюючи поштове відомство. Це була важлива ділянка в сфері управління. Поштове відомство не лише опікувалося поширенням інформації, в тому числі інформації урядової, необхідної для управління великою імперією, а й контролювало внутрішні комунікації.

Уже цей побіжний огляд родоводу Миколи Гоголя дає підстави зробити деякі висновки щодо родинної ментальності письменника.

По-перше, варто враховувати його походження: адже по батьківській лінії предками Гоголя були священнослужителі. І хоча його дід Опанас, як і батько, вже не належали до священицького стану, та відповідну духовну освіту здобули. Безперечно, релігійні традиції в родині письменника були сильними й не могли не вплинути на нього. Можна говорити про специфічну українську релігійність Гоголя, базовану на цих традиціях. Особливе поглиблення релігійності сталося в останні роки життя письменника, й це знайшло вияв у деяких його творах, передусім у «Роздумах про літургію» та «Вибраних місцях із листування з друзями». Це поглиблення не було сприйняте багатьма представниками російської освіченої публіки, зокрема Віссаріоном Бєлінським, які відчували (чи розуміли?), що українська релігійність Гоголя суперечить російській релігійній традиції.

Священицьке походження Гоголя дало про себе знати у зверненні письменника до питань духовної освіти. «Академічна проблематика» фігурує в його відомій повісті «Вій». Звертається він до неї і в «Тарасі Бульбі». Повість починається з того, що сини Бульби приїжджають на батьківський хутір із Києво-Могилянки. У творі приділено чимало уваги опису навчання Бульбенків у цьому закладі.

По-друге, не варто скидати з рахунку старшинсько-козацьке походження Гоголя по жіночій лінії. Він не міг не знати, що його предки належали до козацької еліти. Це, схоже, було предметом гордості письменника. Тому він і звертався до історії козацтва, що знайшло відображення в його творчості, зокрема в «Тарасі Бульбі».

Правда, не варто думати, ніби козацька історія розглядалася ним виключно як «слава», суцільний позитив. Принаймні в творах Гоголя не раз чуються критичні нотки при оцінці козацьких діянь.

Нарешті, по-третє: велике значення мало малоросійське дворянське походження Гоголя. Малоросійське дворянство, як уже зазначалося, виявляло лояльність до російської імперської влади, готове було служити їй. Звідси і «втеча» Гоголя до Петербурга — столиці імперії, і проімперські мотиви, що звучали в його творах.

Основну освіту Гоголь здобував у Ніжинській гімназії вищих наук. Після закінчення цього навчального закладу майбутній письменник намагався зробити чиновницьку кар’єру у Петербурзі, займався також викладацькою діяльністю. Та тут успіху не досягнув. У 1831–1832 роках він публікує (в двох частинах) збірки повістей з українського життя «Вечори на хуторі біля Диканьки», що приносять йому літературну славу. Ще одна збірка повістей з українського життя — згаданий «Миргород», що подавався як продовження «Вечорів…» — побачила світ 1835 року Далі Гоголь перекидається переважно на російську проблематику — маються на увазі його петербурзькі повісті, комедійні п’єси. Те саме можна сказати про головний твір його життя — роман «Мертві душі», перша частина якого побачила світ 1842 року.

Хоча твори Гоголя були в Україні популярні й багато освічених українців його вважали «своїм», сприймати Гоголя як українського патріота проблематично. Він, як типовий малоросійський дворянин, не мислив України поза межами Російської імперії. У його творах немає антиімперських мотивів. Радше навпаки: приміром, у «Ночі перед Різдвом» добра цариця Катерина ІІ милостиво приймає українських козаків, які, у свою чергу, демонструють їй вірнопіддані почуття, й дарує ковалю Вакулі свої черевички. Герой «Пропалої грамоти» везе цариці у Петербург якусь грамоту і ставиться до цього дуже відповідально: він ладен грати в карти з відьмою, щоб довести діло до кінця. У повісті «Портрет» імператриця проголошує довжелезну промову, в якій говориться, що лише в умовах монархічної влади можуть процвітати мистецтва. Хоча ім’я Катерини ІІ тут не називається, сумнівів немає: письменник писав саме про неї. Зовсім інакше характеризували Катерину ІІ кирило-мефодіївці, зокрема Шевченко. Для них вона була чи не найбільшим ворогом, оскільки зруйнувала Запорізьку Січ.