Майк Йогансен - Елементарні закони версифікації (віршування)

Аби покінчити з зовнішніми, чисто технічними засобами віршування розглянемо ще питання милозвучности вірша і алітерації.

Милозвучність залежить найбільше від музикальної здібности автора, отже, спробуємо вказати головні гріхи проти милозвучности, полишаючи обов'язок ознайомитись докладно з досягненнями в цій галузі, для кожного читача зокрема. Українська мова не терпить збігу голосівок, отже, чуже слово «буржуазія» вона переробляє народними вустами в «буржувазію» або «буржуйазія» Значить, без особої потреби не уживатимем таких скупчень слів, де одно кінчається голосозвуком, а друге голосозвуком починається.

Так само без нагальної потреби стережімося того, аби стикалися кілька шелестозвуків, бо це спиняє вірша, отже, вчиняє в ритмові павзу — ясно по тому, що було сказано вище, — і така павза може бути потрібною, отже, власне річ у тому, щоб користатися таким скупченням шелестівок і притягати його на поміч, а не йти за випадковими комбінаціями — словом опанувати матеріялом, а не коритися йому.

Хоч звалениМ СТРухлілиМ СТовбуром

нас трохи притиснуло.

Підкреслені місця дають чотири й три шелестозвуки і таким чином чималу задержку, але вона (див. вище) якраз є бажаною: потрібною в цьому разі — тій же меті служить і розмір.

ПРоте РЕволюційний Рух РЕциною пРоніс.

Вірш ніде не спиняється, що якраз і є в ладу з тим образом який він дає.

В звязку з цим — подивіться — в кожнім слові цього вірша є звук «р», який теж яскраво звуками підкреслює образ бігунки; такий образ поета (наперекір міщанському жаху й інститутській соромливости). Такий прийом зветься алітерацією.

Алітерація є могутнім засобом для звукових ефектів. Відчуваючи характер окремих звуків, знаючи лагідність «л», бурхливість «р», сичання «с», дзюрчання «дз», бубон «б», закляклість «к», мелодійність «м», знаючи безмежну здатність звуків і їх комбінацій одбивати звуки життя, поет в силі утворити справжній звукопис. Питання звукопису вимагають багатьох теоретичних праць — є ціла низка російських поетів, що вони майже виключно дають звукопис у своїх творах, такі Хлєбников, Пєтніков, Асеєв, Чічерін і вивчення їх (яким ні в якім разі не можна гребувати) дає до рук могутню зброю, якої ці самі поети не зуміли вжити, бавлячись «мистецтвом для мистецтва».

З українських поетів найбільшим майстром звукопису є П. Тичина особливо в «Соняшних кларнетах», але й кожен, хто претендує на панування душами силою вірша, має з'ясувати собі значення окремих звуків і їх співжиття.

Швидкуйте ж розперезані товариші

БАБАхкайте БИЙте в БАБУхатий БУБон

РУБАЙте, РУБАЙте прокльонів гуджі

Ну-БО!

М. Хвильовий

Де останнє слово останнього рядка звучить як луна ударів в бубон, як стихаюча хвиля бурхливої стихії.

Дам деякі найзагальніші вказівки за нерозробленістю теми. «А» — звук радости й сили, найповнішій звук, «У» — навпаки найглухіший, «О» — типовий звук української мелодії з її величним сумом, «І» — квиління, «Е» — найбільш нейтральний голосозвук. (Ці приблизні вказівки не претендують ні в якім разі на непохибність і абсолютність — в якому контексті вони придбавають ріжних значінь — хочу вказати тільки на увагу, що її треба звертати на наголошений, головний звук слова і рядка). Наведу кілька прикладів:

Холодно...

Мерзнуть ноги

З СТРіхи Сипеться Сніг.

В. Сосюра

«З», «с», «х» малюють, як сипеться сніг.

Віють вітри, віють буйні

в, і, й (в звукові ю – йу) дають враження вітру, наголошені голосозвуки «і» та «у» надають рядкові характер сумного квиління.

Ой що бо то тай за ВОРон,

Що по МОРю КРАкає?

«р» малює кракання круку («крук» — слово споріднене зі звуком вороння).

Такий народний вираз, як «шовкова трава», крім того, що ховає в собі певний образ, є одночасно звукописом шелесту трави (ш, в).

Обмежуюсь цими натяками. Звертаю при цій нагоді увагу читача на відомий йому, може, ще один засіб збільшення враження — це повторення слів, закінчень, звуків.

Вітер.

Птах, ріКА, зелена виКА

Ритми соняшнИКА

День біЖИТЬ дзвеНИТЬ сміється

ПерегулюЄТЬСЯ

Над жиТАМИ йде з МЕДАМИ

ХИЛить кеЛИХами

День біЖИТЬ дзвеНИТЬ сміється

ПерегулюЄТЬСЯ

П. Тичина

Для звукопису раптово набігаючих хвиль вітру. Дуже тонку алітерацію маємо в ХИЛить — кеЛИХами, де алітерують склади «хил» і «лих», що один з них, так би мовити, є вивернутою формою другого. (Ця форма алітерації дуже часта в А. Чічеріна). Зверніть увагу на ритм двох останніх рядків, що змальовує переливи вітру по житах.