Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Зважаючи, що санскр. бака має і форму вака , до «журавлиних» прізвищ, певно, слід віднести й прізвище Вакало — козак Андрій Вакало був у Миргородському полку /398; Лохвицька сотня/. У Коростишівському районі на Житомирщині є річка Вака , на Кіровоградщині — річка Вакурин (СГУ, 80).

Особливо показовою є річка Журавський Бак у водозборі Дніпра (СГУ, 200), яка засвідчує слушність пов'язування назв на Бак - в Україні з санскритським бака та хінді багла // бакла — «журавель», «чапля».

Аналіз показує, що похідні від бака назви найпоширеніші у водозборі Дніпра — їх тут 13. У басейні Дніпра найбільше назв і на Журав -, близько трьох десятків, із них більшість — на означення боліт /СГУ, 199–200,601/. У басейні Сіверського Дінця таких назв менше — 20 /3 річки й 17 боліт/. У басейні Азовського моря їх — 7 і всі вони — болота, у басейні Південного Бугу — 4 і всі вони — річки.

Показово, що часто—густо назви на Бак — сусідять із назвами, пов'язаними зі словами «журавель» або «чапля». Це видно хоча б на прикладах із назвою Бакай /те ж, що і баглай , тільки без суфікса — ла /: <183> р . Чапля і р . Бакай у басейні Південного Бугу; р . Бакай і болото Журавка , р . Бакайка і болото Чаплинка , яр Бакай і болото Чаплинка — у басейні Сіверського Дінця; р . Бакай і болото Чаплинка, р . Бака і болото Чаплина — у басейні Дніпра тощо. Тобто «журавлині» назви різноманітного типу, починаючи з найдавніших, охоплюють усю територію України. Це, окрім усього іншого, підтверджує слушність думки, що батьківщиною Аполлона є країна гіперборейська, тобто ареал на північ від Чорного моря, отже, і територія України. Саме звідси кожної весни, закликуваний величальними співами, повертався він на Парнас у колісниці, запряженій журавлями чи білосніжними лебедями. А самі античні джерела вважають, що Аполлон прибув до Греції з півночі, що він — прийшле божество в грецькому пантеоні. Біля Полтави, під культовим зольником виявлено зображення журавлиної чи лебединої зграї. У Давній Греції відомі так звані «журавлині» танці, є вони і в українців, причому це відбивають самі назви їх — «Журавель»,» Журавлиний ключ» тощо. І що, мабуть, найважливіше, грецький Аполлон виявляє функціональну й етимологічну тотожність зі слов'янським Купалою та індійським Крішною-Гопалою, котрий має і південноіндійський різновид свого імені — Гопалан . А воно винятково близьке фонетично до грецького Аполлон . Що дозволяє зробити висновок: імена Гопалан та Аполлон — одне й те саме ім'я, існуюче в різних мовних стихіях, похідне зі спільного джерела.

Існують деякі цікаві давні факти, пов'язані з журавлями. У так званому ольвійському декреті на честь Протогена /ІІІ-ІІ ст. до н.е./ згадується місцевість Канкит . Дехто розташовує її на лівому березі Південного Бугу, а відомий дослідник індоаріки в Північному Причорномор'ї О.Трубачов — у районі нижньодніпровських плавнів і річки Конки. І назву Конка і назву Канкит він пов'язує з давньоіндійським канка — «журавель», «чапля». Таке значення канка справді подає санскрит /SED, 127/. Більше того, ім'я Канка , тобто «Журавель», мав бог Яма, тісно пов'язаний із Шівою, а Яма — божество, причетне до світу померлих /цікава в цьому плані тема журавлів і загиблих воїнів у відомій пісні на слова Расула Гамзатова «Журавлі»/.

Ім'я Канка мав і Юдгіштхіра — найстарший із п'яти братів-пандавів, суперників кауравів. Коли пандави перебували у вимушеному вигнанні, то останній, тринадцятий рік його вони, за умовою, мусили прожити невпізнаними, інакше б не отримали назад свого царства. Саме тоді їм усім довелося поміняти свої імена, а Юдгіштхіра прибрав ім'я Канка . Це й симптоматично, бо на боці пандавів виступав Крішна — їхній родич, а в племені Крішни, як відзначає індолог Наталя Гусєва, були сильні тотемні уявлення, пов'язані з журавлями.

О.Трубачов вважає, що Канкит розташовувався в лівобережній частині Нижнього Подніпров'я, а головна дніпровська притока цієї зони плавнів — річка Конка; місцевість довкола неї здавна відома як країна журавлів і чапель. Ще Арістотель писав, що журавлі «зі скіфських рівнин» відлітають на зимівлю до боліт вище Єгипту. Що наклало свій відбиток і на рясноту тутешніх «журавлиних» назв. Дослідник тлумачить назву Канкит як «Прогнані журавлями», посилаючися на слова латинського автора Соліна про те, що «в частині, якою володіли скіфи-орачі, згадують місто Геранію /варвари називають його Какитон / звідки, розповіда<184>ють, пігмеї були вигнані журавлями» /АБ, 119/. А міф про битву журавлів, тобто племені /чи племен/, тотемом яких був журавель, з пігмеями, як виявляється, приурочений саме до Надчорномор'я. Цей сюжет знають п'ять індоєвропейських літератур — грецька, латинська, санскритська, перська й давньовірменська. Першою згадує про журавлів, ворожих пігмеям, «Іліада»; пізніші автори переказують Гомера, іноді називаючи журавля «фракійським птахом». Давньовірменська традиція розміщує пігмеїв в Індії, проте О.Трубачов схильний вважати, що в Індію цей сюжет принесли індоарії з попереднього місця проживання — Північного Причорномор'я. Бо тільки тут, у землі скіфів-орачів, окрім легенди про журавлів, відоме й місто Геранія — «Журавлине», що його скіфи називали Какитон або Канкитон . Ці назви, вважає О.Трубачов, туземний варіант, а Геранія — грецький переклад їх. Тому обидві назви — і Канкитон і Геранія — семантичні двійники. Цікаве те, що в індійській версії варварів-неарійців розбиває птах Гаруда, їздовий птах Вішну. А міф про напівзвіра-напівптаха, зазначає О.Трубачов, здавна тяжіє до Північного Причорномор'я.