Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Що подібне божество було популярне колись на території України, засвідчують боспорські написи, які подають чимало імен із компонентом Сосі -: Сосій, Coсіон, Сосібій, Сосіпатр, Сосіген <146> (КБН, 900-покажчик імен). Останнє ім'я, утворене за зразком Афіноген — «Народжений Афіною», Діоген — «Народжений Зевсом», ще більше підтверджує, що Сосі — назва божества.

У зв'язку з Шішупалом цікаве ще одне. «Махабгарата» каже, що спільником його був цар Вакра, царство якого було по сусідству з царством Шішупала. Вакра славився тим, що вмів чаклувати, тобто був кудесником, волхвом, жерцем.

Ім'я Вакра із санскриту означає «кривий»(СРС, 560), що відразу навіює згадку, що в деяких балтійських племен, скажімо, у давніх прусів, жрець називався кріве , а неодмінним атрибутом його був викривлений дубовий посох; крім того, Кріве — міфологізований пращур племені кривичів (МНМ, ІІ 15).

Якщо поглянути на гідронімію України, то вражає величезна кількість назв на Крив — або зі словом Кривий : Крива Вода, Крива Почайна, Кривий Ташлик, Кривий Торець, Крива Вершадь, Кривий Потік тощо (СГУ, 283–288). Це пов'язано із сакральністю кривого, вигнутого. Криве, як і ліве, характеризує саме земні явища або земні персонажі на противагу небесним, які пов'язуються з прямим і правим («правда на небі, кривда на землі»). Сюди ж лягають українські прізвища на Крив -, де поєднання значення «кривий» і певної частини тіла належить до поширеного типу описів в індійських, балтійських та слов'янських мовах. Укр. Кривонос відповідає санскр. Вакранас, Кривоп'ят — Вакрапад, Кривозуб — Вакрадант тощо. З чого видно, що укр. Крив - відповідає санскр. Вакр -.

Цікаве й те, що ріка Вакра (Вкра, Вікра, Укра) є в басейні Західного Бугу і в басейні Вісли. Територія зі східного боку ріки Одри в Польщі, де тече ріка Вакра // Укра населяло плем'я укрів, укранів; тобто якраз там, де дехто вбачає прабатьківщину індоєвропейців (ГУ, 96).

У Біхарі й сьогодні сильна община ядавів, а саме з ядавів походять Крішна та його старший брат Бальвір (або Бальрам), слідів поклоніння яким багато на терені України. Ядави виявляють спорідненість із літописними ятвягами, бо як індійські ядави мають іще дві назви — сатвати й данави, так і ятвяги, що їх відносять до балтійських племен, теж мають дві інші назви — судовити й дайнови. Зрозуміло, що така потрійна відповідність не випадкова, вона є ще одним свідченням на користь того, що індоарійські племена пішли з України не всі.

Показова в цьому плані назва данави на означення ядавів та д ай нова на означення ятвягів. Життя данавам, як розповідають індійські міфи, дала Дану, дружина божественного мудреця на ім'я Каш'япа (Касапа, Кассапа) — вона пов'язана з водною стихією. Дану була матір'ю Врітри, з яким бився Індра — ця битва і складає основ<147>ний міф «Рігведи», сюжет його складає основу «Махабгарати» й «Рамаяни». Врітра виступає в українських веснянках як злий цар Ворот або Воротар, в українська Дана, теж пов'язана з водною стихією, тотожна індійській Дану; імена обох богинь і досі зберігають назви річок Північного Причорномор'я — Дон, Донець, Дунай, Дністер і Дніпро.

У південній частині сучасного штату Біхар за часів Будди й Махавіри — засновників буддизму та джайнізму, тобто з VI ст. до н. е., існувала могутня держава Маґадга. Вона була центральною державою імперії Маур'їв (IV-ІІ ст. до н.е.), Гуптів (IV–VI) та Палів (VІІІ—ХІІ). На південний схід від Магадги була Відеха , та сама, якою правив цар Джанака, батько Сіти, героїні «Рамаяни» — її зі священного лісу Дандаки викрав злий Раван, «Ревун» і заточив у в'язницю на своєму острові-столиці, що звалася Ланка; цю Ланку, до речі, дослідники шукають не тільки в Індії й на теперішній Шрі Ланці, але і в Україні, пов'язуючи Ланку з відомим Лукомор'ям біля Чорного моря. Маґадга й Відеха по обидва боки священної Ганги були свого часу найвпливовішими державами Північної Індії.

Сучасну Орісу населяє народ орія або о д і я; так само називається і їхня мова, що відноситься до східної гілки індоарійських мов, — вона близька до бенгальської. Давні джерела називають цей народ одра, удра, одриси, удриси , від чого і їхня країна теж виступає під цими назвами, тобто Одра, Удра, Одріса, Удріса ; останні дві назви прибрали остаточного вигляду Оріса, Одіса , хоча мовою хінді пишеться Уріса, Удіса .

Давніх насельників Оріси індійська традиція зараховує до так званих млечхів, тобто «варварів»; «варварство» їх полягало в тому, що вони не дотримувалися брахманських обрядів та звичаїв, а головне — споживали коров'яче мясо. «Махабгарата» до млечхів відносить парфян, скіфів, яванів (греків), дравидів, а також сіндів і сувірів, які теж колись проживали в Укрїні.Як бачимо, до млечхів відносяться і скіфи, котрі свого часу відігравали величезну роль в історії Північного Причорномор'я. Тому цілком зрозуміло, що територія на північ від Чорного моря теж відносилася до населеної млечхами.