Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Таким чином, більш-менш зрозуміло, чому Геродот переклав назву Ексампай як «Священні Шляхи». Це було викликано поклонінням скіфів тварині, яка для них була священною, яка повсюдно оточувала їх у назвах річок, гір, узвиш, поселень, урочищ, племен — бикові. Священний Шлях , отже, це священна переправа, священний брід, де здійснювалися найважливіші ритуали, відзначалися найважливіші свята й урочистості. А що найголовніше, саме звідси починався шлях жертовного бика до середини річки, де його дарували дніпровським хвилям, щоб ті й собі обдарували людей своєю ласкою і послали в оселі добробут і статки. І <140> саме у величезному казані, як ото в Ексампаї, могли варити тушу жертовного бика. Саме сюди могли сходитися з усіх усюд скіфи на річне кількаденне свято весни, яке символізувало воскресіння природи після холодів і застою, іншими словами, свято Нового року, свято перемоги тепла над холодом, світла над темрявою, добра над злом, Індри над Врітрою, Рами над Раваною, девів-богів над асурами-демонами.

Щодо локалізації Ексампая як річки. то ми схильні пов'язувати її з теперішньою Синюхою у Первомайському районі Миколаївської області, де зафіксовано й Синюхин Брід, тобто Бичачий Брід. Слід зазначити, що в Україні надзвичайно багато гідронімів на Син -. Навіть сама Синюха має притоки з назвами Синець, Синиця, Синичка, Синька , які, звичайно ж, не стосуються такої пташки як синиця. Подібних назв багато в басейнах Дніпра, Дністра, Дунаю, Сіверського Дінця й Південного Бугу. І якщо не всі вони, то принаймні більшість із них, очевидно, мають таке саме походження і значення, що й Синюха, тобто пов'язуються з биком.

Понад два з половиною тисячоліття тому вперше згадав Геродот у своїй славнозвісній «Історії» про Ексампай, загальноскіфську релігійну святиню. І два з половиною століття дослідників хвилювали дві не розгадані досі загадки скіфської святині: що означає її назва і де ця святиня розташовується. Тепер на ці дві загадки пролито деяке світло. <141>

Назва Одеси, славного міста на Чорному морі, яке нещодавно відзначило свій 200-річний ювілей, давно привертає увагу дослідників. Прийнято вважати, що воно постало наприкінці XVIII століття на місці старовинного слов'янського поселення Коцюбієво, що його згодом турки й татари укріпили й назвали Хаджибей. 1795 року Хаджибей перейменували в Одесу на честь давньої грецької колонії Одес, Одесос, яка розташовувалася неподалік, на березі Тилігульського лиману. Щоправда, потім нібито з'ясувалося, що ця колонія містилася в Болгарії, біля теперішньої Варни. Про походження назви Одеса існує переказ, пов'язаний з адміралом Й.М.Дерибасом. Коли йому сказали, що тут мало питної води, він начебто відповів по-французькому: «Ассе до», тобто «Води досить». Якщо читати цю відповідь з кінця, то якраз і виходить «одесса»(Янко, 106–107;Коваль, 33–34). Проте, звичайно, це тільки зразок народної етимології, дослідники вважають, що в основі назви лежить грецьке слово. А тим часом накопичилося чимало даних, які дозволяють по-новому поглянути на назву Одеса й на ареал довкола неї, а також вдатися до деяких фактів поза межами України.

Зазначимо відразу: назва Одеса виявляє спорідненість із назвою сучасного індійського штату на сході Індії — Оріса. Назва Оріса вимовляється і як Одіса . Це викликано тим, що в мові хінді, державній мові Індії,церебральне р вимовляється і як церебральне д . Скажімо, слово бара — «великий» вимовляється і як бада, ларка — «хлопець» — як ладка, параті — «падає», як падаті . Через це назва штату має подвійну вимову — Оріса й Одіса . А цей штат, як і сусідній Біхар — хіндімовний. Тому й все<142>світньо відомий стиль індійського класичного танцю, який тут виник і первісно був танком храмових танцівниць-девадасі, більше відомих у Європі як баядерки, також має подвійну назву — орісі та одісі .

Оріса здавна славиться як «земля богів». І досьогодні тут збереглися численні й широковідомі храми й пам'ятки, до яких звідусіль сходяться мільйони прочан і туристів. Серед них 10 ступ, встановлених на місцях, де Будда виголошував свої проповіді, печери в горах Удайгірі та Кхандагірі, знаменитий храм Сонця в Конараку, величезний вішнуїстський храм Джаганнатха, шіваїстський храм Лінгараджа. Цей храм присвячено Шіві, верховному індуїстському божеству, що зображається з тризубом. А саме на Молдаванці в Одесі, на вапняковій стелі знайдено напис з іменем Бутанат , яке тотожне індійському Бгутанатх — «Владика бгутів», де бгути — добрі й злі духи, які складають почет грізного й водночас милосердного Шіви. По сусідству, у давньому місті Тіра в гирлі Дністра(зараз Білгород-Дністровський) знайдено інший напис з іменем Шіви — Махадава , в якому неважко розпізнати індійське Махадева — «Великий бог», ще одне з багатьох імен цього божества. Обидва написи датуються II ст., тобто набагато раніше за храм Лінгараджа в Орісі, зведений у VIII столітті.