Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Бальвір // Бальдев — Білобог, Крішна — Чорнобог, саме ім'я його означає «Чорний». Серед запорозьких козаків досить часті імена Білан, Білаш, Біляк , як і Черня, Чернега, Чорниш, Чорнята , сьогодні звичніші для українців як прізвища. У Жаботинській сотні Чигиринського полку служили козаки Онисько Білаш та Білаш Ничипоренко /40/. Іван Чернята — обозний Чигиринського полку /27/, Гнат Чорнята /35; Бужинська сотня/ та Панас Чорнишенко /45; Орлівська сотня/ — козаки. В Чигиринському полку засвідчено й прізвища Черниченко, Черненко, Білан, Білецький, Білушченко та інші.

Окремо слід сказати про прізвища Чорний та Білий. Прізвище Чорний особливо показове для Чигиринського полку — їх тут засвідчено 14, і за ними серед 16 полків «Реєстру» він посідає друге місце, поступившися лише Миргородському полку, де таких прізвищ 17. Третім і четвертим ідуть Полтавський полк — 12 і Канівський — 10. В той же час прізвище «Білий» зовсім відсутнє в Миргородському і Канівському полках, а в Полтавському та Чигиринському полках їх відповідно 2 і 5. Тобто прізвищ «Чорний» у цих чотирьох полках — 52 з усіх 98, засвідчених у 16 полках; на решту 12 полків їх припадає 46, менше половини. Що ж до прізвища «Білий», то їх у цих чотирьох полках — лише 7 з усіх 34 в шістнадцяти полках, тобто 1/5. З чого й висновок, що чигирино-полтавсько-миргородський регіон — ареал найбільшого поширення прізвища «Чорний», отже, й найбільшого поклоніння Чорнобогові // Вішну-Крішні. Поклоніння Білобогові-Бальдеву, чиїм атрибутом є плуг — землеробський символ, судячи з прізвища «Білий», тут було поширене мало, більше — трохи північніше від цього ареалу. Це й зрозуміло, бо Чорнобог — пастушницьке й воїнське божество, що й символізують лук і стріли, щит і шабля, данда й чакра — атрибути Вішну-Крішни.

У світлі цих фактів особливу увагу привертає епітет Вішну-Крішни — Чакрін із тим самим суфіксом — ін , що й у назві Чигирин /- ин/. Суфікс цей неабияк поширений у санскриті, особливо коли йдеться про богів та зброю, властиву їм. Про Шіву, чия зброя і атрибут тризубець-шула, вже мовилося — він має епітет Шулін , «Тризубник», «Наділений тризубом». Індра, чия зброя і атрибут громова стріла-ваджра, має епітет «Ваджрін», «Ваджрівник» «Наділений вадж<129>рою». Яма, чий атрибут і зброя кий-данда — Дандін , «Наділений києм-дандою» тощо. І саме епітет Вішну-Крішни — Чакрін , «Чакрівник», «Чакрун», «Наділений чакрою» виявляє найбільшу фонетичну і смислову відповідність назві Чигирин, хоча чакрін у санскриті має ще значення «самодержець, імператор, монарх», «правитель округи», «гончар», «олійник», «змія»(SED, 200)тощо.

Ця подібність епітета й назви буде ще більшою, коли зважити, що первісно назва козацької отолиці звучала не Чигирин , а Чигрин. Що засвідчує і відома поезія Тараса Шевченка «Чигрине, Чигрине…»

І якщо й сьогодні в українській міфології, фольклорі, пам'ятках, назвах, іменах та прізвищах простежується стільки слідів, пов'язаних із Вішну-Крішною, то наші предки, поза сумнівом, добре знали ці божества й поклонялися їм, яскравим свідченням чого є згадка про них у «Велесовій книзі» та існування і нині в Черкаській області міста Вишнопіль. Отже, наші предки знали й основний їхній символ — коло, колесо, диск, чакру , яка символізувала Сонце, захист, незалежну централізовану владу. Тому цілком природно, що в назві козацької столиці Чигирина могло відбитися слово чакра , сучасні різновиди якого в мові хінді /чакар, чаккар, чахар, чахр, чарх / напрочуд близькі до чигир. Це не тюркське, а індоєвропейське слово, найдавніші писемні свідчення про яке маємо ще в «Рігведі» /чакра/, «Авесті» /чахра/, давньогрецькій /киклос/ та латинській /циклус/ мовах. <130>

Геродот у V ст. до н.е. в своїй знаменитій «Історії» пише:

«Третя ріка — Гіпаніс, її джерело в Скіфії і починається вона з великого озера, навколо якого пасуться дикі білі коні. І правильно називають це озеро матір'ю Гіпаніса. Отже, з нього витікає Гіпаніс і на відстані п'яти днів шляху в ньому ще небагато води і його вода солодка, але після того на відстані чотирьох днів шляху від моря його вода стає дуже гіркою. Це тому, що в нього вливається одне гірке джерело, яке хоч і зовсім мале, але дуже гірке і його вода змішується з водою Гіпаніса, що є великою рікою серед малих, і це джерело надає його воді такий смак. Це джерело лежить на межі країн скіфів-землеробів і алізонів. Назва цього джерела і місцевості, звідки витікає його вода, по-скіфському Ексампай, а по-еллінському — Священні Шляхи» (Геродот, 192). Трохи далі «батько» історії додає: «Отже, проміж рік Борисфен і Гіпаніс є місцевість Ексампай … В тому місці стоїть казан, ушестеро більший від кратера, що його присвятив Павсаній, син Клеомброта в гирлі Понту Евксіну… Цей казан у Скіфії вільно вміщує шістсот амфор і завтовшки цей скіфський казан має шість стіп. Як кажуть тубільці, його було зроблено з наконечників стріл» (Там же, 199).