Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Шлюб гандхарва , за «Манусмріті», це «добровільний, пристрасний союз дівчини та юнака, посталий із жадання, жаги». Тут питання про шлюб вирішують наречена й жених, а не батьки. Класичним зразком такого шлюбу є шлюб Шакунтали й царя Душ'янти, прийомний батько якої, мудрець-відлюдник Канва каже: «Шлюб спраглої жінки зі спраглим чоловіком, навіть без релігійних церемоній — найкращий шлюб.» До речі, чудовий переклад драми Калідаси «Шакунтала» /V ст./ здійснив у 20-і роки український письменник і композитор Гнат Хоткевич; окрім цього, він створив іще 27 різних музичних творів на тему Шакунтали. А перший український санскритолог Павло Ріттер переклав цей сюжет із «Махабгарати», який став основою для драми Калідаси.

Вищим за шлюб гандхарва вважався шлюб асура , його «Манусмріті» визначає так: «Видання дочки, коли жених дає маєтності нареченій та її родичам стільки, скільки може, й добровільно, називають шлюбом асура». Підставою для такого шлюбу були статки, гроші, це до певної міри купівля дівчини. Інколи цей шлюб називають мануша , тобто «людський». «Манусмріті» радить: «Розумному батькові не слід брати навіть незначної винагороди за дочку, бо людина, яка з жадiбності бере цю винагороду, продає нащадків». Тільки цей шлюб та ще шлюб брахма визнавало індійське судочинство за англійського панування.

Шлюб праджапатья , названий на честь Праджапаті — владики людeй, здійснювався задля народження дiтей: батько віддавав дочку женихові, аби обоє чесно сповняли свої громадські та релiгійні обов'язки. ІІеред цим батько отримував певне зобов'язання від жениха, котрий приходив свататися сам.

Ще вищим був шлюб арша , коли батько нареченої отримував від жениха пару-другу корів для жертвоприносин. Проте обумовлювалося, що це дарування — виключно задля жертвоприношення. «Якщо родичі не привласнюють винагороди за когось, то це не продаж, — пояснює «Манусмріті», — це тільки свiдчення поваги й прихильності до дівчини». Шлюб арша переважав у жрецьких родинах, як визначений давнiми мудрецями-ріші, через що й назва шлюбу.

Вищим від шлюбу арша вважався шлюб дайва — «божественний», коли батько віддавав дочку з прикрасами жерцеві за жертвоприносини, бо дарування дочки робилося задля пожертви богам. Дарування дівчини в дружини за виявленi послуги згадують уже давні джерела, проте насправді це був не <260> шлюб, а спiвжиття. Він побутував здебільшого в трьох вищих станів — брахманів, кшатрiїв і вайш'їв. Вважалося престижним віддавати дочок жерцям, проте згодом, із занепадом жертвоприносин, занепав і цей шлюб.

Останній, восьмий різновид шлюбу, найбільш бажаний — шлюб брахма , оскільки він личить брахманам. Дівчину одружував батько, даючи женихові за неї стільки прикрас, скільки міг, а жених мав певне становище й ученість; батько нареченої сам запрошував його в зяті, приймав з шанобою і нічого не брав навзамін. Прототипом цього шлюбу вважався шлюб Сур'ї-Сонця й Чандри-Місяця, згадуваний ще в «Рігведі» й відбитий в українському весільному обряді /Пандей, 145–153/.

Якщо порівняти ці форми шлюбу з українськими, то бачимо, що деякі з них тотожні. З літописів відомо, що в полян існувало добровільне побрання, тоді як у древлян та інших племен було так зване умикання, увод . Дослідники відзначають, що умикання у нас було лише обрядове, хоч є факти, коли умичка відбувалася за згодою дівчини. В давні часи було й купно молодої, це розумілося так, що за молодою давали посаг чи віно. Арабський письменник Х століття Ібн Якуб розповідає, що в слов'ян молодий дає батькові молодої дарунка. У сучасному українському весільному обряді є виразні вказівки на стародавні форми шлюбу. Так, і досі позосталося відбивання, ніби умикання молодої весільчанами молодого. Позостався й викуп за молоду, тільки обрядовий, що дається найближчому оточенню молодої або парубкам з її села чи кутка.

Збір дружини молодим ( весільний похід ), імітація викрадення нареченої, подолання перешкод на шляху до молодої ( перейма ) — це свідчення давніх форм шлюбу умиканням. А мова старостів про куницю і мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, сплата штрафу за «безчестя» — своєрідний відгомін шлюбу на основі купівлі-продажу. До речі, схоже, куниця в мові сватів має санскритські паралелі. Бо в індійській весільній термінології існують вирази канья — «дівчина», «дочка», каньятва — «дівочість», «цнота», каньядана — «віддавання дочки заміж», каньядатар — «той, хто віддає дочку заміж» тощо. Так що, можливо, куниця споріднена з давнішим канья — «юна дівчина/дочка» /СРС, 148/.