Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Інший варіант легенди мовить уже не про вигнання, а про поголовне винищення митанів-мюйтенів у давні часи якимось східним царем і про відродження цього племені від двох синів однієї жінки, що випадково залишилися живими. Характерно, що жінка називається вдовою Мюйтена, з чого випливає, що її чоловіка, як і плем'я, звали Мюйтен. Легенда ця в напівкочовому середовищі зазнала істотних змін і прикрасилася подробицями, іноді глибоко архаїчними. Так, матір'ю двох синів називається Ак - Шолпон , тобто Венера. Ім'я легендарної праматері мюйтенів-митанів навіть стало їхнім ураном — бойовим кличем.

Із сюжетом про походження хорезмійців та митанів від вигнанців з півдня пов'язані й легенди, що сходять до часів і мотивів ще «Авести». Одну з них наводить Біруні (ХІ ст.) — про заснування першої хорезмійської династії прийшлим із півдня Сіявушем та його сином Кей Хосровом. Перекази й самих мюйтенів, нащадків найдавніших мешканців хорезмської оази, засвідчують: у їхньому родоводі були царі Бактрії та Бадахшану. Ця традиція стійко трималася до 60-х років цього століття ( Там же ). <253>

Щодо Сіявуша, то це надзвичайно популярний персонаж у культових уявленнях домусульманського Хорезму, вихідець якраз із династії Кеянідів, особливістю якої є те, що її царі мають при своїх іменах приставку Кей . А син Сіявуша, Кей Хосров , виявляє певну спорідненість із іменами Хорив та Хореан , дотичними до легенд про походження Києва.

Отже, можна припустити, що легенди митанів-мюйтенів відбивають давній (перша половина І тис. до н.е. — чи й ще давніший) період у житті населення пониззя Амудар'ї й пов'язані з формуванням та становленням давньохорезмійської народності. Сам етнонім мітани - мюйтени перегукується з меотами Приазов'я, державою Мітанні в Малій Азії та іменем Мелтей вірменської легенди про трьох братів. Етнонім цей, видимо, значно давніший від легенд і сходить до часів розселення індоєвропейців. Саме нащадки давніх хорезмійців і сусідніх із ними саків (скіфів) та масагетів, піддавшися тюркізації, взяли участь — на середньовічному етапі — в етногенезі каракалпацького народу. Поки що досить важко вичерпно сказати, що саме приховується за цими історико-фольклорними сюжетами: якісь династійні зв'язки між Бактрією та Хорезмом чи переселення певної частини людності з Бактрії у Хорезм. Проте деяке світло, гадаємо, здатні пролити на це індійські, іранські й слов'янські факти.

Насамперед про те, що ж означає при іменах давніх бактрійських царів приставка Кей ? Цей важливий соціальний термін первісно означав «жрець». Авестійське каві, кавай , з якого постало кей , вживається на означення жерця, творця ритуальних текстів. У пізній «Авесті» каві, кей сприймається вже як означення царя, правителя, звідки й назва царської династії — Кеяніди , яка ще до Заратуштри правила в Бактрії. Зороастрійська традиція виводить жерців-каві-кеїв у негативному світлі як прихильників політеїстичних культів, многобожжя, ворожого культові Ахурамазди, верховного божества зороастрійців. Показово й те, що жрецька зороастрійська традиція має Кей Усана, батька Сіявуша, за негативного персонажа, бо він, знову-таки, виступає проти Ахурамазди. Відгомін такого негативного ставлення до нього відчутний і в «Шахнаме».

На індійському грунті слово каві означає жерця-кудесника, чародія або людину, посвячену в таємне знання, а також мудреця і поета. В значенні «поет» це слово побутує і нині: скажімо, Рабіндранат Тагор, автор знаменитих «Жертовних пісень»(«Гітанджалі»), відзначених 1913 року Нобелівською премією, мав високий титул Махакаві , тобто «Великий поет».

Отож міфологізований образ каві, кея сходить, принаймні, до індоіранської, тобто арійської епохи. Є підстави вважати, що каві / кеї виконували спершу жрецькі функції, були своєрідними жерцями-царями Східного Ірану й Північно-Західної Індії, де записувалися «Авеста» й «Рігведа». Ці <254> жерці-царі дотримувалися первісних арійських культів та обрядів. Тож цілком імовірно, що саме термін кей — «жрець», «цар» і міг відбитися в імені полянського князя — Кий і в назві Київ . Тим більше що виявляються деякі побічні, але досить цікаві й значущі подробиці, які ще більше уможливлюють таке припущення.

Стяг династії Кеянідів в іранській міфології пов'язаний із героєм-ковалем на ім'я Кова . Саме коваль Кова підняв повстання проти тирана й узурпатора іранського престолу змія Заххака. У «Шахнаме» Кова повів за собою народ — кара , зробивши прапором свій шкіряний ковальський фартух, майбутній Ковеїв стяг. Що перегукується з київськими легендами про коваля, який урятував Київ від жорстокого змія. У київських легендах фігурує і персонаж тугарин , що цілком може означати мешканця Тохаристану, а про тохарів індійський епос згадує вкупі з парфянами, бактрійцями і саками.