Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Показово й те, що вірменський цар Валаршак (Вагаршак), з яким вірменська легенда пов'язує історію трьох братів та їхніх батьків, і собі виявляє причетність до Бактрії, оскільки він походить із Парфії, а Парфія — сусідка Бактрії і їхні історичні долі часто-густо були взаємопов'язані: бактрійські царі не раз були правителями Парфії, а парфянські — не раз правили Бактрією.

Підсумовуючи сказане, можна констатувати, що на терені Індії та Ірану (Бактрія) наявні семантичні двійники полянського князя Кия, його братів і сестри, як і семантичні двійники назви Київ . Причому вони мають виразне індоіранське, тобто ще арійське забарвлення. Що засвідчує невипадковість індійського й іранського елементу в легендах про походження Києва. Напрошується висновок, що і літописна легенда про полянських князів Кия, Щека й Хорива, і вірменська легенда про князів Куара, Мелтея і Хореана з області Палунь, і легенди мітанів-мюйтенів про Сіявуша сходять до якогось спільного джерела. І то надзвичайно давнього, ще часів ранньодержавних утворень на терені Середньої Азії, таких як Парфія і Бактрія. <257>

Стародавні народи надзвичайно високо шанували шлюб, вищим мотивом якого було народження нащадків, спадкоємців, аби рід людини не урвався, а оселя не стала пусткою. Тож пошлюблення було скоріше справою всього роду, аніж окремої людини. У Греції шлюб мався за священне дійство. Плутарх розповідає, що в Спарті неодружений чоловік позбувався певних прав і належної поваги. Римляни розглядали шлюб як священну і вкрай важливу дію, тавруючи безшлюбність громадським осудом, як невигідну і державі, і родові, і родині, яка потребувала синів для продовження роду і здійснення домашніх жертовних відправ.

Так само і для індійців шлюб вважався найважливішим обрядом, початком і центром усіх домашніх жертвоприносин. Гріх'ясутри — твори, присвячені домашнім обрядам, мовлять, що кожний нор<258>мальний чоловік за нормальних умов мусить одружитися і провадити життя домогосподаря. Шлюб був не лише соціальною необхідністю, а й релігійним обов'язком кожного, він розглядався як своєрідні жертвоприносини. Хто не вступав у шлюбне життя, називався «позбавленим жертвоприносин» — для давнього індійця вкрай образливе прізвисько. Священні індійські тексти наголошують: «Сам чоловік — половина людини, друга половина його — дружина» або «О царю! Хто не має дружини — чи то брахман, кшатрій, вайш'я, чи то шудра, не придатний для релігійного дійства».

Смріті, священні перекази стародавніх індійців, знають вісім різновидів шлюбу: брахма, дайва, арша, праджапатья, асура, гандхарва, ракшаса та пайшача. Вони, в свою чергу, поділяються на схвалювані й несхвалювані: перші чотири — схвалювані, решта — несхвалювані. Перший шлюб вважався найкращим, п'ятий і шостий — стерпними, два останніх — ганебними й засуджуваними. Нині визнаються тільки дві форми шлюбу — брахма й асура.

Найбільше засуджувався шлюб пайшача . «Манусмріті» /«Закони Ману»/ — одна з найсвященніших книг індуїзму / ІІ ст. до н.е. — ІІ ст. н.е./, визначає його так: «Коли чоловік таємно оволодіває сплячою, непритомною чи сп'янілою дівчиною, то це шлюб пайшача».

Шлюб ракшаса ця ж пам'ятка кваліфікує так: «Взяття дівчини cиломiць, коли вона кричить і плаче, і супроводжується вбивством її родичів, називають шлюбом ракшаса». Він сходить до часів, коли полонених жінок вважали військовим трофеєм. І сьогодні в деяких індійських лісових племен на весіллі розігруються сцени битви й захоплення нареченої.

У ведійських аріїв первісні звичаї потроху зникали. Викрадення дівчини всупереч її волі траплялося все рідше, а здебільшого дівчину викрадали з її згоди, хоча батьки й були проти. Такі викрадення іноді готувалися юнаком і дівчиною, особливо коли вони заходили в конфлікт із батьками — тоді шлюб здійснювався через викрадення і таємну втечу. В епічних прикладах з «Махабгарати», коли Крішна викрав Рукмiні, а Арджун — Субгадру, сестру Крішни, попередньо було досягнуто згоди нареченої. З часом шлюб-викрадення залишився тільки у воїнського стану, кшатріїв, бо саме вони здебільшого на війні здобували собі дружин. Така військова здобич стала своєрідним свідченням лицарської доблесті. У тій же «Махабгараті» могутній воїн і воєначальник кауравів Бгішма назвав шлюб ракшаса найкращим для царів і підтвердив цю заяву викраденням одразу трьох царівен для свого брата. «Манусмріті» розглядає цей шлюб як основний для кшатріїв. Зазвичай кшатрій мав здобувати дружину в битві або викрадати її. Така пове<259>дінка кшатрія вважалася гідною похвали в тому розумінні, що цим він демонстрував майбутній дружині своє геройство, аби вона, сама кшатрійка, могла поцінувати доблесть майбутнього чоловіка.