Деніел Ґілберт - Спотикаючись об щастя. Позитивна психологія

Якби людину посадили на низьковуглеводневу дієту з фаджем [18] Фадж – назва молочного ірису в англомовних країнах, де розрізняють ірис без додавання молока ( toffee ) та ірис з молоком ( fudge ). (Прим. ред.) , вона швидко подвоїла б масу тіла, але годі при цьому сподіватися, що всі його частини збільшаться однаковою мірою. Жирові накопичення припали б в основному на живіт і сідниці, а язик і пальці ніг залишилися б колишніми. Так само драматичне збільшення мозку не подвоїло рівномірно масу решти тіла, і тому структурно новий мозок залишився таким самим, лише збільшив вагу. Точніше, збільшилася лише одна його частина – лобова частка, що, як випливає з назви, розташована в передній частині мозку, над очима (мал. 2). Низьке похиле чоло випнулося й стало окресленим і прямовисним. Тепер на голові міг утриматися капелюх. Структурні зміни будови черепа сталися через раптове збільшення розмірів мозку. За що ж відповідає лобова частка, що змінила архітектуру черепа? Нащо природа вирішила її збільшити? Що вона робить?

Мал. 2. Лобова частка – пізній додаток до людського мозку, що дозволяє нам уявляти майбутнє. (Джерело: http:/cnnstudentnews.cnn.com/fyi/interactive/news/II/brain/frontal.jpg)

Донедавна науковці вважали, що нічого особливого вона не робить, бо люди, в яких лобова частка пошкоджена, чудово давали собі раду без неї. Фінеас Ґейдж працював майстром на Ратлендській залізниці. Якось чудового осіннього дня 1848 року він улаштував невеличкий вибух, запустивши в повітря метровий аншпуг [19] Аншпуг – шарнірно-важільний лом для пересування вручну окремих залізничних вагонів. (Прим. ред.) , який влучив йому в обличчя. Аншпуг увійшов до лівої щоки та вийшов через верх черепа, пробивши чималу дірку й відітнувши значну частину лобової частки (мал. 3). Фінеас упав і пролежав кілька хвилин. Потім, усім на подив, піднявся й попросив співробітника провести його до лікаря, запевняючи, що везти його не обов’язково, бо він пречудово дійде й сам, без жодної допомоги, спасибі. Лікар прочистив рану, співробітник зняв фрагменти мозку з аншпуга, Фінеас забрав аншпуг і повернувся до роботи [20] Схоже, Фінеас усе подальше життя ходив із цим стрижнем і, мабуть, зрадів би, знаючи, що стрижень і череп згодом стали експонатами Гарвардського антропологічного музею ім. Воррена. . Його характер помітно погіршав, – завдяки чому він і знаменитий досі, – але набагато дивовижнішим є факт його нормальності в усьому решті. Якби аншпуг зробив гамбургер з іншої частини мозку, – зорової кори, центру Брока, стовбура, – Фінеас міг би померти, осліпнути, заніміти або прожити решту життя, як овоч. Натомість він прожив ще дванадцять років, бачив, розмовляв, працював, був геть несхожим на овоч, і неврологи мимоволі виснували, що чоловікові непогано велося й без лобової частки [21] Сучасні автори посилаються на випадок Ґейджа, який вважають прикладом важливості лобної частки, але в ті давні часи люди думали інакше. Див.: M. B. Macmillan, «A Wonderful Journey Through Skull and Brains: The Travels of Mr. Gage’s Tamping Iron», Brain and Cognition 5: 67—107 (1986). . У 1884 році один невропатолог писав: «Випадок зі знаменитим американським аншпугом показав, що ушкодження цієї частки не обов’язково породжує якусь симптоматику» [22] M. B. Macmillan, «Phineas Gage’s Contribution to Brain Surgery», Journal of the History of the Neurosciences 5: 56—77 (1996). .

Мал. 3. На давньому малюнку видно, як аншпуг пробив череп Фінеаса Ґейджа. (Джерело: J. M. Harlow, Recovery from the Passage of an Iron Bar Through the Head , Publications of the Massachusetts Medical Society 2:327—347 [1868].)

Проте він помилявся. У ХІХ столітті знання про функції мозку спиралося переважно на спостереження таких людей, як Фінеас Ґейдж, яким не пощастило стати піддослідними після нещасливої пригоди або під час неточного неврологічного експерименту. У ХХ столітті хірурги продовжили справу природи й почали ставити точніші експерименти, що змальовували зовсім іншу картину з функцією лобової частки. У 1930-х роках португальський лікар Антоніу Еґаш Моніш шукав спосіб заспокоїти буйних пацієнтів, хворих на психопатію. Він почув про нову хірургічну процедуру – фронтальну лоботомію, яка полягала в хімічній або механічній деструкції [23] Деструкція – порушення або руйнування нормальної структури чого-небудь. (Прим. ред.) частин лобової частки. Процедурі піддавали мавп, які починали лютувати, коли їх вчасно не годували. Після операції вони реагували на таку образу з незворушним спокоєм. Еґаш Моніш випробував лоботомію на пацієнтах і виявив той же заспокійливий ефект (за це відкриття 1949 року він отримав Нобелівську премію). У наступні кілька десятиріч методику операції було вдосконалено. Хірургічне втручання робили під місцевою анестезією за допомогою лейкотома, і небажаних побічних ефектів (як-от зниження інтелекту й нічне нетримання сечі) поменшало. Деструкція частини лобової частки стала стандартним лікуванням у випадках безпричинного страху й депресії, що не піддавалися іншій терапії [24] S. M. Weingarten, «Psychosurgery», у вид.: Miller and Cummings, Human Frontal Lobes , 446—460. . Всупереч традиційним уявленням у медицині попереднього сторіччя з’ясувалося, що наявність чи брак лобової частки має значення. І полягало воно в тому, що деяким людям без лобової частки велося краще.