Деніел Ґілберт - Спотикаючись об щастя. Позитивна психологія

Невідчепна фраза: постійне сьогодення! Щось є в ній химерне та сюрреалістичне – довічне ув’язнення в одній миті, у пастці вічного зараз , у світі без кінця, в часі без згодом . Подібне існування більшості з нас уявити важко, бо воно чуже нашому буттю. Нам кортить позбутися цієї халепи – прикрої, рідкісної, химерної аберації [34] Аберація – хибність, відхилення від істини, спотворення, омана. (Прим. ред.) внаслідок травматичного ураження голови. Але насправді таке незвичайне існування – норма, і це ми – виняток. Перші кілька сотень мільйонів років після появи мозок перебував у постійному сьогоденні, і в більшості живих істот так залишається й досі. Але не у вас і не в мене, бо два-три мільйони років тому наші предки розпочали велику втечу з тут і зараз . І транспортом для втечі стала дуже специфічна маса сірої тканини – ніжний зморшкуватий додаток до основної маси мозку. Лобова частка – остання частина в еволюції мозку, що найповільніше дозріває та першою занепадає в старості. Це машина часу, яка дозволяє нам звільняти сьогодення й завчасно передбачати майбутнє. У жодної іншої тварини немає такої лобової частки. І тому ми – єдині тварини, які так уявляють майбутнє. І хоча історія лобової частки пояснює нам, як люди мислять про уявне завтра, вона не каже, чому й нащо це відбувається.

Наприкінці 1960-х років гарвардський викладач психології почав приймати ЛСД, відмовився від посади (не без заохочення адміністрації), подався до Індії, познайомився з гуру [35] Гуру, ґуру – в індуїзмі, сикхізмі, а також буддизмі та нових релігійних ученнях – духовний наставник, учитель. (Прим. ред.) і, повернувшись, написав популярну книжку «Бути тут і зараз», основна думка якої міститься в її назві [36] R. Dass, Be Here Now (New York: Crown, 1971). . Колишній викладач запевняв, що, аби знайти ключ до щастя, досконалості й просвітлення, слід припинити так багато думати про майбутнє.

Невже для того, щоб навчитися не думати про майбутнє, варто було їхати до Індії й витрачати там час, гроші та мозкові клітини? Бо кожний, хто намагався навчитися медитації, знає, що не думати про майбутнє – завдання набагато складніше, ніж викладати психологію. Щоб не думати про майбутнє, слід переконати лобову частку не робити те, для чого вона існує, а вона, як наше серце, якому раптом наказали б не битися, цьому опирається. На відміну від N. N., більшість із нас не докладає зусиль, щоб мислити про майбутнє, бо ментальне [37] Ментальний – належний до сфери мислення. (Прим. ред.) моделювання майбутнього в нашій свідомості триває постійно і довільно, залучаючи всі закутки нашого розуму. Коли людей просять повідомляти, скільки вони думають про минуле, сьогодення й майбутнє, вони відповідають, що найчастіше міркують про майбутнє [38] L. A. Jason et al., «Time Orientation: Past, Present, and Future Perceptions», Psychological Reports 64: 1199—1205 (1989). . Коли дослідники підраховують події в плині свідомості пересічної людини, виявляється, що близько 12 % повсякденних думок – про майбутнє [39] E. Klinger and W. M. Cox, «Dimensions of Thought Flow in Everyday Life», Imagination, Cognition, and Personality 72: 105—128 (1987—1988); а також E. Klinger, «On Living Tomorrow Today: The Quality of Inner Life as a Function of Goal Expectations», у вид.: Psychology of Future Orientation , ed. Z. Zaleski (Lublin, Poland: Towarzystwo Naukowe KUL, 1994). . Тобто на кожні вісім годин мислення припадає одна година думання про те, що ще має статися. Якби ви одну годину з восьми жили в моєму штаті, мали б платити податки, адже кожен із нас цілком реально частково мешкає в майбутньому.

Чому ж ми не можемо перебувати тут і зараз? Чому в нас не виходить те, що легко робить золота рибка? Чому мозок так наполегливо переносить нас у майбутнє, якщо й сьогодні є багато такого, що слід обдумати?

Очевидна відповідь на це питання: про майбутнє думати приємно. Ми маримо про завершальний виграшний гоум-ран [40] Гоум-ран – бейсбольний удар, після якого бетер (гравець нападу з битою) пробігає через усі бази й повертається в дім. (Прим. ред.) на дружньому пікніку, про позування з представником лотерейної комісії та величезним виграшним чеком або про жарти з гарненькою касиркою в банку. Ми робимо так не тому, що чекаємо або хочемо, щоб це справдилось, а тому, що сам процес уявлення можливостей приносить задоволення. Дослідження підтверджують те, про що ви, можливо, здогадуєтеся: коли люди мріють про майбутнє, вони уявляють себе радше щасливими та переможцями, аніж невправними чи невдахами [41] J. L. Singer, Daydreaming and Fantasy (Oxford: Oxford University Press, 1981); E. Klinger, Daydreaming: Using Waking Fantasy and Imagery for Self-Knowledge and Creativity (Los Angeles: Tarcher, 1990); G. Oettingen, Psychologie des Zukunftdenkens (On the Psychology of Future Thought) (Goettingen, Germany: Hogrefe, 1997). .