Деніел Ґілберт - Спотикаючись об щастя. Позитивна психологія

Але доки одні лікарі розхвалювали переваги відсутності лобової частки, інші звертали увагу на хиби. Хоча пацієнти з ушкодженою лобовою часткою найчастіше легко виконували тести на рівень інтелекту, тестування пам’яті тощо, їм складно було впоратися навіть з найпростішими тестами, пов’язаними з плануванням. Наприклад, вони опинялися в безвиході перед лабіринтом або пазлом, де треба було продумати багатоходівку перед першим ходом [25] D. R. Weinberger et al. (1994). «Neural Mechanisms of Future-Oriented Processes», у вид.: Haith et al., Future Oriented processes , 221—242. . Пов’язані з плануванням ускладнення спостерігалися не лише в лабораторних умовах. У звичайних ситуаціях пацієнти поводилися впевнено, пили чай і не проливали його, могли поговорити про штори, але не могли сказати, що робитимуть після полудня. Підсумовуючи наукові дані з цього питання, видатний науковець виснував: «Серед інших симптомів ураження лобової частки найчастіше повідомляється про нездатність планувати… Цей симптом виявляється унікальною дисфункцією передньої частини мозку… і він не пов’язаний з клінічним ушкодженням інших нейроструктур» [26] J. M. Fuster, The Prefrontal Cortex: Anatomy, Physiology, and Neuropsychology of the Frontal Lobe (New York: Lippincott-Raven, 1997), 160—161. .

Отже, на основі цих двох спостережень – що ушкодження певних частин лобової частки заспокоює, але також позбавляє здатності планувати – можна зробити один-єдиний висновок. Який концептуальний зв’язок між тривожністю й плануванням ? Їх об’єднує, звичайно, роздум про майбутнє. Ми тривожимося, коли передбачаємо якісь неприємні події, і творимо плани, уявляючи, як події розвиватимуться з часом. При плануванні слід дивитися в майбутнє, а тривожність – одна з можливих супутніх реакцій [27] A. K. MacLeod and M. L. Cropley, «Anxiety, Depression, and the Anticipation of Future Positive and Negative Experiences», Journal of Abnormal Psychology 105: 286—89 (1996). . Той факт, що ушкодження лобової частки так специфічно впливає на здатність планування й тривожність, свідчить: лобова частка – украй потрібна частина головного мозку. Вона дозволяє нормальному дорослому проектувати себе на майбутнє. Без неї ми застрягаємо в нинішній миті, не здатні уявити завтрашній день, і, отже, не тривожимося про те, що він принесе. Науковці тепер визнають, що лобова частка «дає змогу здоровим дорослим бачити існування своєї особи в часі» [28] M. A. Wheeler, D. T. Stuss, and E. Tulving, «Toward a General Theory of Episodic Memory: The Frontal Lobes and Autonoetic Consciousness», Psychological Bulletin 121: 331—354 (1997). . Дослідники описують людей з ушкодженою лобовою часткою як «прив’язаних до поточних стимулів» [29] F. T. Melges, «Identity and Temporal Perspective», у вид.: Cognitive Models of Psychological Time , ed. R. A. Block (Hillsdale, N.J.: Lawrence Erlbaum, 1990), 255—266. , «замкнутих у миттєвому часі й просторі» [30] P. Faglioni, «The Frontal Lobes», у вид.: The Handbook of Clinical and Experimental Neuropsychology , eds. G. Denes and L. Pizzamiglio (East Sussex, U.K.: Psychology Press, 1999), 525—569. , «схильних до часової конкретики» [31] J. M. Fuster, «Cognitive Functions of the Frontal Lobes», у вид.: Miller and Cummings, Human Frontal Lobes , 187—195. . Тобто вони, як продавці цукерок і дереволази, живуть у світі, позбавленому згодом .

Зазирнути в цей світ допомагає сумний випадок з пацієнтом N. N. У 1981-му, у 30 років, у ДТП він одержав закриту черепно-мозкову травму. Обстеження показало значні ушкодження лобової частки. Через кілька років після аварії психолог записав з N. N. це інтерв’ю:

Психолог : Що ви збираєтеся робити завтра?

N. N. : Не знаю.

Психолог : Ви пам’ятаєте питання?

N. N. : Про те, що я робитиму завтра?

Психолог : Так. Ви можете описати стан вашого розуму в той момент, коли намагаєтеся думати про завтрашній день?

N. N. : Порожнеча, мені здається… Це схоже на сон… неначе перебуваєш у кімнаті, де нічого немає, і хтось каже знайти стілець, а там нічого немає… неначе пливеш посеред озера. І вхопитися немає за що, і зробити нічого не можеш [32] E. Tulving, «Memory and Consciousness», Canadian Psychology 26: 1—12 (1985). Той самий випадок розглянув фахівець під псевдонімом «K. C.» у вид.: E. Tulving et al., «Priming of Semantic Autobiographical Knowledge: A Case Study of Retrograde Amnesia», Brain and Cognition 8: 3—20 (1988). .

Нездатність N. N. думати про майбутнє властива пацієнтам з ушкодженнями лобової частки. Завтрашній день для N. N. завжди буде порожньою кімнатою. І, коли він намагається уявити собі згодом , почувається так само, як ми, коли намагаємося уявити небуття або нескінченність. Але, якщо заговорити з N. N. десь у метро або в черзі на пошті, ви навряд чи здогадалися б, що він утратив щось, притаманне людині. Адже N. N. розуміє час і майбутнє як абстракції. Він знає, що таке години та хвилини, скільки хвилин у годині й що означає до і після . Психолог, що інтерв’ював його, писав: «Він багато що знає про світ, свідомий цього знання й може з легкістю це висловити. У цьому сенсі він не надто відрізняється від нормального дорослого. Але, схоже, в нього немає змоги сприймати протяжність суб’єктивного часу… Він живе неначе в “постійному сьогоденні”» [33] Tulving, «Memory and Consciousness». .