Деніел Ґілберт - Спотикаючись об щастя. Позитивна психологія

Я такого РЕЧЕННЯ ще не писав, але хотів би це зробити, приохотивши вас як свідків. Людина – єдина тварина, яка дбає про майбутнє . Визнаю щиро: у мене були кішки, собаки, піщанки, миші, золоті рибки та краби (тільки не того ґатунку, про який ви подумали), і я згоден з тим, що тварини часто поводяться так, наче вони здатні дбати про майбутнє. Але лисі чоловіки в дешевих перуках теж завжди забувають, що вдавання, ніби в них є щось, чого вони насправді не мають, – це не те саме. І той, хто уважно придивиться, конче це помітить. Приміром, я живу в передмісті, і щоосені білки в моєму дворі (який, власне, завбільшки зо дві білки) поводяться так, ніби знають, що не матимуть що їсти згодом, якщо не приховають трохи їжі. У моєму місті люди достатньо освічені, щоб сказати, що ці білки не вирізняються особливими здібностями. Радше в них звичайний білячий мозок, який умикає програму ховання їжі, коли кількість сонячного світла, яка потрапляє до ока білки, зменшується на критичну величину. Дні коротшають, запускається механізм запасання без роздумів про завтрашній день, і білка, що ховає горішок у моєму дворі, «знає» про майбутнє приблизно стільки ж, скільки камінь, який падає, «знає» про закони гравітації, – тобто нічого. Доки шимпанзе не заплаче від роздумів про наближення самотньої старості, не всміхнеться на думку про літню відпустку й не відмовиться від яблучної тофі, бо вже не влазить у шорти, я буду обстоювати свій варіант РЕЧЕННЯ . Ми думаємо про майбутнє так, як не вміє і ніколи не навчиться думати жодна тварина, і ця проста, поширена, звичайна дія є визначником саме людей [5] W. A. Roberts, «Are Animals Stuck in Time?» Psychological Bulletin, 128:473—489 (2002). .

Якщо вам запропонують назвати найбільше досягнення людського інтелекту, на думку можуть спасти його чудові творіння: Піраміда Хеопса, МКС або міст «Золота Брама». Це справді великі досягнення, за які наш мозок заслуговує на пишний парад із серпантином. Але це не найвищі. Розумна машина могла б спроектувати і побудувати будь-який із цих об’єктів, бо проектування й побудова потребують знання, логіки й терпіння, а в розумних машин цього вдосталь. Насправді є лише одне досягнення, настільки чудове, що претендувати на нього розумна машина не може, і це – свідомий досвід. Бачення піраміди Хеопса, пам’ять про міст «Золота Брама», уявлення МКС – набагато дивовижніші дії, ніж створення цих об’єктів. Ба більше, одна з цих дій перевершує своєю незвичайністю решту. Бачити – означає засвідчувати світ таким, яким він є, пам’ятати – засвідчувати світ таким, яким він був, а от уявляти – означає засвідчувати світ таким, яким він ніколи не був, але яким може стати. Найвище досягнення людського розуму – це здатність уявляти об’єкти й події, яких немає в реальності. І саме ця здатність дозволяє нам мислити майбутнє. Як зауважив один філософ, наш мозок – це «передбачлива машина», і «творення майбутнього» – найважливіше, що він уміє робити [6] D. Dennett, Kinds of Minds. (New York: Basic Books, 1996). .

Але що таке «творення майбутнього»? Є принаймні два способи творення мозком майбутнього, якщо можна так сказати; один із них у нас спільний з багатьма іншими тваринами, а інший властивий тільки нам. Кожен мозок – людини, шимпанзе, навіть білки, яка ховає їжу, – передбачає найближче, локальне, персональне майбутнє . Він це робить, використовуючи інформацію про поточні («Я чую якийсь запах») і минулі події («Коли я чув цей запах востаннє, щось велике намагалося мене з’їсти»), щоб передбачити подію, яка, найімовірніше, ось має статися («Щось велике збирається –») [7] M. M. Haith, (1997). «The Development of Future Thinking as Essential for the Emergence of Skill in Planning», у вид.: The Developmental Psychology of Planning: Why, How, and When Do We Plan? , eds. S. L. Friedman and E. K. Scholnick (Mahwah, N. J.: Lawrence Erlbaum, 1997), 25—42. . Але зверніть увагу на дві особливості цього так званого пророцтва. По-перше, попри дотепи в дужках, таке пророцтво не вимагає від мозку хоч віддаленого уподібнення себе свідомій думці. Абак [8] Абак – вид рахівниці в стародавній Греції та Римі, а також (до XIX століття) у Західній Європі. (Прим. ред.) додає два і два й отримує чотири, не думаючи при цьому про арифметику. Так і мозок додає минуле до сьогодення й отримує майбутнє, не думаючи ні про те, ні про інше. Власне, розумова діяльність і не потрібна для таких передбачень. Після недовгого навчання гігантський морський молюск Aplysia parvula здатний передбачати й не підставляти зябра під електрошок. І будь-хто, узявши скальпель, може переконатися, що в молюсків мозку немає. Комп’ютери теж не мають мозку, але діють так само, як згаданий карлуватий морський заєць, відкидаючи вашу кредитку, коли ви намагаєтеся оплатити обід у Парижі після того, як розрахувалися за ланч у Гобокені (США). Тобто і машини, і безхребетні доводять, що для такого простого передбачення не потрібний тямущий розум з його самоусвідомленням.