Деніел Ґілберт - Спотикаючись об щастя. Позитивна психологія

Мал. 1

Помилки, які ми робимо, намагаючись уявити своє майбутнє, так само закономірні, постійні й систематичні. Вони теж мають свій патерн [2] Патерн – об’єкт, з якого робляться копії або набори повторюваних об’єктів. (Прим. ред.) , що свідчить про можливості й межі передбачення майже стільки ж, скільки оптичні ілюзії свідчать про можливості та обмеження зору. Цьому присвячена моя книжка. У ній немає інструкцій, як стати щасливими. Книжки з ними ви знайдете в розділі «Зроби сам» кожної книгарні. Тож можете купити такий порадник, виконати все, що там написано, і на своєму досвіді переконатися: щасливішими ви не стали. Отоді повертайтеся до цієї книжки, щоб дізнатися чому. Натомість ця книжка з наукового погляду розповідає про здатність людського мозку уявляти майбутнє і про те, як і наскільки точно він здатний передбачити, якому саме майбутньому віддасть перевагу. Ця книжка – про загадку, якою сушили собі голову мислителі впродовж двох останніх тисячоліть. У ній використані їхні ідеї (і кілька моїх), що пояснюють наші мізерні знання про почуття й умонастрій людей, якими незабаром станемо. Виклад схожий на плин річки, що перетинає кордони держав без паспорта, бо жодна наука ще не запропонувала переконливої відгадки. Зібравши докупи теорії й факти з психології, когнітивної неврології, філософії та поведінкової економіки, я викладаю свою концепцію, про слушність якої ви складете власну думку.

Винагорода для автора – в самому творенні книжки, а читач одержить дивіденди, витративши на неї час і гроші. Якщо ви не отримаєте ні задоволення, ні нових знань, маєте право не перейматися розповідями про майбутнє й повернути свої витрати. Звичайно, цього не буде, бо я писав книжку, яка мала б зацікавити й розважити вас, якщо ви при цьому не сприймаєте себе надто серйозно та маєте ще принаймні десять хвилин життя. Важко сказати, з якими почуттями ви дочитаєте книжку, враховуючи вас сьогоднішніх, коли тільки беретеся до читання. Але, якщо ваше майбутнє «я» залишиться незадоволеним, діставшись останньої сторінки, воно принаймні зрозуміє, чому ви помилково припускали зворотне [3] Примітки містять посилання на наукові дослідження, які підтверджують сказане в тексті. Іноді вони подають інформацію, що може зацікавити читача, але не є суттєвою для викладу. Якщо вас джерела не обходять, вам не потрібна додаткова інформація і вас дратують книжки, в яких постійно треба зазирати до приміток аж у кінці, можете заспокоїтись і вважати, що ця примітка є єдиною важливою приміткою в книжці. (Тут і далі прим. авт., якщо не зазначено інше.) .

Священики дають обітницю целібату, лікарі дають обітницю не зашкодити, а листоноші дають обітницю розносити листи вчасно, не звертаючи уваги на сніг, сльоту і помилки в адресах. Психологи, про що знає небагато хто, теж дають обітницю – опублікувати на якомусь етапі кар’єри книжку, розділ або принаймні статтю, в яких буде таке речення: «Людина – єдина тварина, яка…» Звичайно, дописати речення ми можемо так, як нам заманеться, але починатися воно має з цих чотирьох слів. Більшість із нас відкладає виконання обітниці на якомога пізніший час, бо знає, що наступні покоління психологів проігнорують усе, що ми понаписуємо, і згадуватимуть нас переважно за тими словами, якими ми закінчимо ЦЕ РЕЧЕННЯ . І ще ми знаємо: що гірше це зробимо, то краще нас запам’ятають. Наприклад, тих психологів, які дописали «може використовувати мову», згадували особливо часто, коли шимпанзе вчили спілкуватися жестами. А коли з’ясували, що шимпанзе на волі використовують палички, щоб добувати смачних термітів (і бити один одного по голові вряди-годи), світ несподівано згадав повне ім’я й поштову адресу всіх психологів, які завершували речення словами «використовує знаряддя праці». Через це психологи здебільшого зволікають із дописуванням речення якомога довше, сподіваючись померти раніше, ніж їх прилюдно принизить якась мавпа.