Susan Johnson - Психологія кохання! 7 правил, що змінять стосунки на краще

Проблеми в стосунках негативно впливають на імунну й гормональну системи й навіть на процес загоєння ран. Свого часу психологиня Дженіс Кіколт-Ґлейсер із університету Огайо провела захопливий експеримент. Вона змушувала молодят сваритися, після чого протягом наступних кількох годин у них брали зразки крові для аналізу. Дослідниця з’ясувала: що більш агресивно й презирливо поводилися партнери під час сварки, то вищим був їхній рівень гормонів стресу, тоді як імунітет суттєво знижувався. Подібні негативні наслідки могли тривати до двадцяти чотирьох годин. Ще в одному, не менш захопливому дослідженні, Кіколт-Ґлейсер застосувала спеціальний вакуумний насос, аби спричинити появу маленьких пухирців на руках учасниць дослідження. Після цього ті знову-таки мали сваритися зі своїми чоловіками. Що більш неприємною була сварка, то довше гоїлася пошкоджена шкіра жінки.

Якість романтичних стосунків є важливим чинником, що суттєво впливає на наше ментальне й емоційне здоров’я. У більшості цивілізованих країн вирують справжні епідемії депресій і тривожності. Конфлікти з коханими та ворожа критика з їхнього боку змушують нас сумніватися у своїх силах та почуватися безпорадними, а це класичні триґери депресії. Кожному з нас потрібно відчувати, що коханий або кохана цінує та схвалює нас. Учені зауважують, що проблемний шлюб удесятеро підвищує ризик розвитку депресії! Це, звісно, не тішить, однак є й хороші новини: сьогодні сотні досліджень свідчать про те, що позитивні й гармонійні стосунки захищають нас від стресів та допомагають успішно долати будь-які життєві випробування й негаразди. Ізраїльські науковці з’ясували, що чоловік і жінка, які вибудували міцні й безпечні стосунки, легше переносять серйозні випробування (зокрема, ракетні обстріли) порівняно з тими парами, чий зв’язок не надто міцний. Учені зауважують, що після обстрілів такі пари демонструють значно меншу стривоженість та майже не потерпають від фізичних проблем.

Коли ми просто тримаємо кохану людину за руку, стається справжнє диво, бо це буквально заспокоює невгамовні нейрони нашого мозку. Психолог Джим Коен з університету Вірджинії провів експеримент за участю жінок, яким робили МРТ мозку. Їм повідомили: щоразу, коли на апараті спалахуватиме червона лампочка, вони можуть відчути (або ж ні) незначний удар струмом по нозі. Ця інформація збуджувала центри стресу в мозку учасниць, та, коли партнери тримали їх за руку, рівень тривожності значно знижувався. Крім того, значно зменшувався й біль під час удару струмом. Особливо яскраво цей ефект проявлявся в тих, хто мав щасливі стосунки та відчував неабияке задоволення поряд зі своїм партнером. Дослідники назвали такі пари «суперпарами», адже дотики коханих захищали учасниць від шоку, стресу й болю. Коен стверджує, що люди, яких ми любимо, є прихованими регуляторами всіх процесів нашого організму й наших емоцій. Коли любов безсила, ми завдаємо одне одному болю. Фраза «завдати болю» дуже влучна й точна, і це доводять дослідження мозку, які здійснювала психологиня Наомі Айзенберґер із Каліфорнійського університету. Дослідниця з’ясувала, що відчуження й несприйняття з боку партнера збуджують у мозку людини, а точніше, у його передній поясній звивині, ті самі нейрони, що й фізичний біль. Власне, ця ділянка «вмикається» щоразу, коли ми перебуваємо в розлуці з близькими людьми. Коли я читала цю працю, то згадала, як мене шокував власний досвід горя – дізнавшись про смерть матері, я почувалася так, ніби мене збила вантажівка. І це відчуття було напрочуд реальним.

Коли ми перебуваємо поряд із партнерами, обіймаємо їх або кохаємось із ними, нас переповнюють «гормони обіймів» – окситоцин та вазопресин. Вони вмикають центри мозку, що відповідають за наше «заохочення», сповнюючи нас нейромедіатором дофаміном, що відповідає за відчуття спокою та щастя, і водночас знижуючи рівень гормонів стресу – зокрема кортизолу.

Ми подолали немалий шлях, намагаючись зрозуміти, що таке кохання й чому воно настільки важливе. 1939 року жінки ставили його на п’яте місце серед критеріїв, якими керувалися під час вибору партнера. Однак 1990 року кохання посіло перше місце в переліках вимог і жінок, і чоловіків. Студенти коледжів зауважують: від шлюбу вони передусім очікують «емоційної безпеки».

Кохання – то не глазур, якою прикрашають торт під назвою «життя». Це важлива базова потреба – як кисень чи вода, без яких ми не здатні вижити. І коли ми це усвідомимо, нам буде значно легше проникнути в саму суть проблем у стосунках.