Susan Johnson - Психологія кохання! 7 правил, що змінять стосунки на краще

1944 року Джон Боулбі опублікував першу працю про сімейну терапію – «Сорок чотири малолітні крадії» (Forty-four Juvenile Thieves) , у якій зазначав, що «за маскою байдужості криється бездонне горе, а за неприхованою бездушністю – відчай». Юні підопічні Боулбі неначе заціпеніли, заприсягнувшись, що ніхто й ніколи не заподіє їм шкоду, і зрештою їх паралізували лють і відчай.

Після Другої світової війни Всесвітня організація охорони здоров’я доручила Боулбі провести дослідження за участю дітей із Європи, які внаслідок конфлікту втратили батьків і дах над головою. Результати зміцнили його думку про реальність емоційного голоду й те, що любов і близькість є так само важливими, як і поживні речовини, що їх потребує організм. Окрім досліджень та власних спостережень, Боулбі неабияк вразили ідеї Чарльза Дарвіна про те, як природний відбір підтримує та зміцнює реакції, що сприяють виживанню. Він дійшов висновку, що близькі стосунки із цінними для нас людьми є геніальним механізмом виживання, створеним самою еволюцією.

Теорія Боулбі була радикальною, тож зіткнулася з неабияким опором. Його мало не виключили з лав Британської спілки психоаналітиків, адже тоді здебільшого вважалося, що надмірна увага й турбота з боку матері та інших членів родини призведе до того, що дитина стане залежною, їй бракуватиме самостійності – і зрештою вона перетвориться на абсолютно некомпетентного дорослого. Виховувати дітей потрібно правильно – на безпечній, раціональній відстані. Підхід залишався незмінним, навіть коли діти хворіли або ж страшенно засмучувалися. За часів Боулбі батькам не дозволяли перебувати з дітьми в лікарні – хворого сина чи доньку просто лишали біля вхідних дверей закладу.

1951 року Боулбі разом із молодим соціальним працівником Джеймсом Робертсоном створили фільм «Дволіток у лікарні» (A Two-Year-Old Goes to Hospital) , у якому продемонстрували гнівний протест, лють і розпач маленької дівчинки, яка залишилася в лікарні без батьків. Робертсон показав фільм представникам Королівської медичної спільноти в Лондоні, сподіваючись, що лікарі звернуть увагу на те, який стрес відчуває дитина, коли її розлучають із найдорожчими людьми, та як вона потребує близькості й комфорту. Утім, фільм назвали фальсифікацією та практично заборонили до перегляду. Протягом 60-х років у Великій Британії та США відвідування дітей батьками в лікарні й надалі обмежувалося однією годиною на тиждень.

Отож, Боулбі мав знайти інший спосіб довести світові те, що відчував серцем. І в цьому йому допомогла його асистентка – канадська дослідниця Мері Ейнсворт. Вона розробила простий експеримент, покликаний проаналізувати чотири моделі поведінки, що демонстрували потребу в прив’язаності. По-перше, ми повсякчас стежимо за об’єктом нашої прив’язаності й намагаємося підтримувати з ним емоційну й фізичну близькість. По-друге, хочемо бути поряд із ним, коли почуваємося невпевнено, засмучено чи розчаровано. По-третє, сумуємо за ним під час розлуки. І, по-четверте, покладаємося на нього й розраховуємо на підтримку, досліджуючи навколишній світ.

Експеримент отримав назву «Незнайома ситуація» та сприяв появі численних наукових праць, здійснивши справжню революцію в галузі психології розвитку. Отже, про що саме йшлося? Дослідник запрошує матір із дитиною до незнайомої кімнати. За кілька хвилин матір виходить, і дитина залишається наодинці з експертом, який за потреби намагається її заспокоїти. Через три хвилини матір повертається, після чого дослідження, що передбачає тимчасову розлуку й возз’єднання, повторюють знову.

Більшість дітей страшенно засмучувалися, коли їхні матері йшли геть, і починали нервово соватися, плакати, жбурляти іграшки. Однак дехто демонстрував значно кращу емоційну стабільність. Вони швидко й успішно заспокоювалися, легко відновлювали контакт із матір’ю та поверталися до гри, подеколи перевіряючи, чи мама й досі поряд. Скидалося на те, що діти були впевнені: мама буде поряд, якщо в тому зрине потреба. Утім, менш емоційно стабільні малюки демонстрували тривожність і агресію або ж виявляли байдужість і відстороненість, коли матір нарешті поверталася. У дітей, здатних самостійно заспокоїтися, зазвичай більш турботливі й чуйні матері, тоді як поведінка матерів агресивних малюків зазвичай непередбачувана, а ті, чиї діти демонструють відстороненість, досить холодні й схильні нехтувати їхніми потребами. Завдяки простому дослідженню, що передбачало розлуку й возз’єднання учасників, Боулбі побачив любов у дії та почав фіксувати її закономірності.