Вікторія Манагарова - Проблема трансформації людини. Metamodernism/ Post.metamodernism. перше наукове дослідження в Україні (2015—2018)

Зокрема, відбулася розмова із організатором виставки, художником

і колекціонером Євгенієм Валюком, а також було досягнуто домовленості про можливу співпрацю у майбутньому в структурі метамодерну.

Серед усіх обраних організаторами для участі у виставці митців

(Єгор Анцигін, Михайло Алексеєнко, Олег Харч (Харченко), Ганна Ануфрієва, Ольга Бобошко, Кирило Бондаренко, Євгеній Валюк, Іван Грабко, Настя Діденко, В'ятчеслав Кузьмич, Євген Коршунов, Олександр Притула, Таїсія Мельник, Анастасія Теличук, Євген Штей, Ілля Чулочніков, Спартак Хачанов, Віталій Святець, Антон Саєнко, група “Атілла та друзі”) особисто мною було віднайдено найкращі роботи молодого художника Івана Грабка, який несвідомо рухається в творчому пошуку, використовуючи інструменти метамодерну (поєднання прихованої чуттєвості і ніжності, яка розчиняється в іронії). Із автором картин було організовано інтерв'ю і фотосесія. Серед офіційних запрошених гостей виставки – Уте Кільтер, відома мисткиня і арт-критик доби постмодерну.

15. Методологічні семінари в Інституті філософії НАН України “Філософська антропологія як метаантропологія”, кожного місяця 2017—2018 н.р., Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.

16. Участь у “круглий столах” кафедри філософської антропології НПУ ім. М. Драгоманова, м. Київ (кожного місяця).

Публікації:

1. Манагарова В. “Бриллиантовый век”. Київ, 2015. 120 с.

2.Манагарова В. “Девушка с птицами в волосах”. Киев, 2013. 20 с.

3.Манагарова В. “Боголюди. Сотворение мира в период Армагеддон”. Киев, 2010. 136 с.

4.Миленькая Л. “Шаг в Бриллиантовый век”. Интервью с Викторией Манагаровой. ART UKRAINE. Киев, 2018.

5. “NEW FACES. Metamodernism. Postmetamodernism.Viktoriia Managarova”, August, 2018. www.izbrannie.com.ua

6.V.Managarova. “New business without evil. Vision of metamodernism, after-metamodernism”. Proceedings of the 6th International Conference on Modern Approach in Humanities,81—83, 2018.https://www.dpublication.com/proceeding/proceedings-of-6mah/#Table-of-Contents

7. V.Managarova. “History from the zero. Post metamodernism+ constructive postmodern/metamodern transformations. Introduction 2017—2018”. Ridero smart publishing system, 2019. – 55 с.

Судомами землетрусів розпочався кінець 19 —початок 20 століття. Філософ-“динаміт” Фрідріх Ніцше заявив про руйнацію усіх ідеалів і передрік людству небачені культурні війни, кінець релігії і філософських доктрин, занепад політичних систем і усіх моральних цінностей людини, які формувалися протягом багатьох тисячоліть минулого часу.

“Я знаю свій жереб. Коли-небудь із моїм ім'ям буде пов'язуватися спогад про щось жахливе – про кризу, якої ніколи не було на Землі, про найглибші колізії совісті, про рішення, зроблені проти всього, у що досі вірили, чого вимагали, що вважали священним” [33, c. 203].

Надлюдина “за межами добра і зла” [31], звісно, не планувала на стільки реально розпочинати традиції Великого Занепаду і історію Великого Кінця. У той час Ф. Ніцше вірив, що закресливши у жорсткому пафосі усе, що було створено у викривленому дзеркалі до нього, він зможе подарувати людству нову надію, нову свободу без Бога, якого він знайшов несправжнім у власному трагічному Бутті, і, звісно, він був переконаний у тому, що саме із його філософії серед “льоду і гірських висот” [33, c.8] розпочнеться на Землі велика політика, адже усі інші діалектичні філософські системи він залишив за боротом інформаційного світу своєї Доби.

Звісно, такий гучний історичний поворот, не був випадковістю.

Фрідріх Шлаєрмахер, один із яскравих представників німецької школи романтиків кінця 18 – початку 19 століття і, разом із тим, син реформаторського пастора, уже із дитинства відчував певний Дух свободи нової християнської віри. Він зміг поєднати у собі одночасно і філософа, і теолога і він був переконаний також у тому, що кожна людина має право вільно відчувати присутність Бога, і що неможливо повноцінно осмислити Бога в умовах суворої ортодоксальної церкви.

“О, якби колись це покликання посередників припинилося, і людське священство набуло більш прекрасного призначення! О, якби настав час, описаний у давніх пророцтвах так, де ніхто вже не потребуватиме повчання, бо усі будуть навчені Богом!” [58, c.44].

Такі високі мрії у непростий перехідний період Доби Просвітництва і Наукової революції (кін.17 – поч.18 ст.), у якому розвивався Ф. Шлаєрмахер, звісно, не могли сприйматися достатньо серйозно, адже все більше і більше людей починали мислити вільно, не беручи до уваги церковні догмати і будь-які їхні інтерпретації, все частіше усвідомлюючи силу власного розуму і силу “Абсолютного знання” (Г. Гегель).