Еріх Фромм - Втеча від свободи

Водночас Фройд настільки проймався духом своєї культури, що не міг вийти за обмеження, які вона встановлювала. Ці ж обмеження стали й кордонами його розуміння хворої особистості. Вони понівечили його розуміння нормальної особистості й ірраціональних чинників, що впливають на суспільне життя.

Оскільки ця книжка наголошує на ролі психологічних чинників у соціальному процесі взагалі, а також оскільки аналіз цих явищ ґрунтується на деяких фундаментальних відкриттях, зроблених Фройдом, особливо тих, що стосуються дії сил несвідомого у природі людини, я вважаю, що читачеві буде корисно від самого початку ознайомитись із загальними принципами нашого підходу та з відмінностями між ним і класичними фройдистськими концепціями [9] Із психоаналітичним підходом, заснованим на фундаментальних досягненнях теорії Фройда й водночас відмінним від нього за низкою важливих аспектів, можна ознайомитись у Karen Horney, New Ways in Psychoanalysis, W.W. Norton & Company, New York, 1939, i в Harry Stack Sullivan, Conceptions of Modern Psychiatry – The First William Alanson White Memorial Lectures, Psychiatry, 1940, Vol. 3, No. 1. Хоча ці два автори відрізняються, погляд, викладений у цій книжці, багато в чому узгоджується з поглядами їх обох. (Прим. авт.) .

Фройд поділяв традиційний погляд на базову дихотомію між людиною і суспільством, а також вірив у традиційну доктрину про злість людської природи. Він вважав, що людина є істотою докорінно антисоціальною. Суспільство має одомашнювати людину, воно змушене дозволити їй певну міру прямого задоволення біологічних (а отже, незнищенних) інстинктів [10] В оригіналі вжито термін drives , який в англомовній психологічній традиції в різних напрямах може означати як інстинкти, так і стимули, мотивацію та «рушійні сили»; дедалі частіше українською трапляється і калька цього терміна – «драйви». Разом із цим Фромм використовує у книжці й термін «інстинкти». , проте основними завданнями суспільства є окультурення та постійний контроль базових імпульсів людини. Внаслідок придушення суспільством природних імпульсів відбувається щось дивовижне: пригнічені інстинкти перетворюються на прагнення, які визнаються культурою цінними, а відтак стають людською основою культури. Фройд обрав слово «сублімація» на позначення цього дивного перетворення придушених інстинктів на цивілізовану поведінку. Якщо обсяг придушення є більшим за спроможності сублімації, особа стає невротиком, якому для одужання потрібно, щоб придушення послабилося. Загальна схема відносин між інстинктами людини та культурою є зворотною: що сильніше придушення, то більше культури (і більшою є загроза невротичних порушень). У теорії Фройда відносини індивіда й суспільства у своїй основі статичні: індивід залишається практично таким самим і змінюється лише в міру того, як суспільство посилює тиск на його природні інстинкти (що стимулює іще більшу сублімацію) або дозволяє більшу міру задоволення (тобто жертвує культурою).

Як і у випадку з так званими основними інстинктами людини, існування яких виокремлювали психологи – попередники Фройда, – його концепція людської природи є, по суті, тільки відображенням найважливіших потягів сучасної людини. Для Фройда індивід у своїй культурі був «людиною», а пристрасті й тривоги сучасної людини вважалися одвічними силами, закладеними у її природу.

Для ілюстрування цієї точки зору ми можемо навести багато прикладів (скажімо, соціальні підвалини панівної нині ворожості в сучасній людині можна пояснити едіповим комплексом чоловіків чи так званим комплексом кастрації у жінок), але я хочу навести лише один приклад, який є особливо важливим, оскільки стосується всієї концепції людини як істоти соціальної. Фройд завжди розглядає людину в її відносинах з іншими людьми. Взаємодії, на які він звертає увагу, подібні до економічних відносин між людьми в капіталістичному суспільстві. Кожна людина працює сама на себе, індивідуально, на свій страх і ризик, а не у співпраці з іншими. Проте людина – не Робінзон Крузо, їй потрібні інші – як клієнти, працівники чи як працедавці. Людина має продавати й купувати, давати і брати. Ринки товарів і послуг регулюють такі взаємодії. Відтак індивід, який спочатку був поодиноким і самодостатнім, вступає в економічні відносини з іншими, маючи кінцеву мету: продавати й купувати. Суть фройдівської концепції людини у своїй основі аналогічна: індивід цілком оснащений біологічно заданими потребами, які потрібно задовольнити. Для їх утамування індивід вступає у відносини з іншими «об’єктами». Таким чином інші індивіди є об’єктами в тому сенсі, що вони задовольняють потреби інших. Ці ж потреби та прагнення, своєю чергою, породжуються в людині ще до того, як вона вступає у розмаїття відносин з іншими. Царина міжлюдських відносин у Фройда подібна до ринку: тут відбувається обмін для задоволення біологічно обумовлених потреб, і в обміні індивід завжди виступає в ролі інструмента для втамування потреб інших індивідів, але він сам ніколи не виступає в ролі самоцілі.