Еріх Фромм - Втеча від свободи

Я також хочу подякувати видавцям за право скористатися фрагментами з наведених у цій книжці праць…

Е. Ф.

Майже двадцять п’ять років минуло від часу першого публікування цієї книжки. Двадцять чотири видання, що вийшли відтоді, були прочитані фахівцями та неспеціалістами, особливо студентами, і я радий, що нове видання в Бібліотеці Ейвон зробить книжку доступною ширшому колу читачів.

«Втеча від свободи» – це аналіз феномена людської тривожності, спричиненої розпадом середньовічного світу, в якому людина, попри всі загрози, почувалася впевнено й безпечно. Після століть боротьби людина змогла здобути нечувані матеріальні блага; в одній частині світу вона створила демократичне суспільство й нещодавно зуміла захистити його від нових тоталітарних загроз; проте, як показує аналіз у « Втечі від свободи», сучасна людина ще й досі стривожена і піддається спокусі віддати власну свободу всіляким диктаторам – або втратити її, перетворившись на маленький гвинтик машини, добре нагодований і гарно вдягнений, та все ж «гвинтик», невільний автомат.

Через двадцять п’ять років постає питання, чи збереглися соціальні й психологічні тенденції, на яких ґрунтується ця книжка, і чи немає ознак того, що вони йдуть на спад. Без сумніву, причини, що вселяють людині страх перед свободою, тривогу і готовність перетворитися на автомат, за останню чверть століття не тільки не зникли, а й значно посилилися. Найважливішою в цьому сенсі подією стало відкриття атомної енергії та можливість її застосування як зброї знищення. Ніколи раніше в історії людський рід не стояв перед загрозою цілковитого винищення, тим паче – від власних рук. Але зовсім нещодавно, під час Карибської кризи, сотні мільйонів людей в Америці та в Європі протягом кількох днів не знали, чи побачать вони і їхні діти завтрашній день. Попри те, що з того часу були зроблені зусилля для зменшення небезпеки подібних криз, руйнівна зброя досі існує; залишаються кнопки, є люди, зобов’язані натиснути на них за наказом, коли це здаватиметься необхідним, і так само наявні тривога й безпорадність.

Окрім ядерної революції, швидше, ніж це можна було передбачити двадцять п’ять років тому, розвивалася й революція кібернетична. Ми вступаємо в другу промислову революцію, у якій не тільки фізичну енергію людини – її руки, – але і її мозок, і нервові реакції замінюють машинами. У найбільш розвинених індустріальних країнах, таких як Сполучені Штати, зростає нове занепокоєння у зв’язку з поширенням загрози структурного безробіття. Людина почувається ще більш нікчемною, коли зіштовхується не тільки з системою гігантських підприємств, але й із майже самокерованим світом комп’ютерів, які думають набагато швидше, а нерідко й правильніше за людину. Збільшилася, а не зменшилася й інша небезпека – демографічний вибух. Тут ми також бачимо плоди людського прогресу: досягнення медицини дали таке зростання населення, особливо в слаборозвинених країнах, що розширення виробництва не може за ним встигати.

За минулі двадцять п’ять років зросли й гігантські сили, що загрожують виживанню людини, через що посилилося і прагнення втекти від свободи. Проте є й обнадійливі знаки. Зникли диктатури Гітлера та Сталіна. У радянському блоці, особливо в малих державах, хоч вони й залишились ультраконсервативними й тоталітарними, чітко спостерігається тенденція до лібералізації цих режимів. Сполучені Штати проявили стійкість щодо всіляких тоталітарних спроб посилити свій вплив. Важливі кроки було зроблено для політичного й соціального визволення африканців, що особливо вражає, з огляду на мужність і дисципліну авангарду борців за свободу чорношкірих – як борців чорних, так і борців білих. Усі ці факти показують, що прагнення до свободи, закладене в природі людини, хоч і може бути перекручене й придушене, знову і знову виявляє свою силу. Разом із тим ці підбадьорливі факти не повинні вводити нас в оману, ніби небезпека «втечі від свободи» сьогодні є не настільки великою, як за часів першого видання цієї книжки, адже нині ця загроза стала ще більшою.

Чи підтверджує це те, що теоретичні відкриття соціальної психології є марними щодо впливу на суспільний розвиток? Важко переконливо відповісти на таке питання, та й автор, який працює в цій галузі, може бути надміру оптимістом щодо соціальної цінності своєї діяльності й праці його колег. Та, попри це, моя впевненість у важливості розуміння індивідуальних і соціальних реалій тільки зросла. Я стисло можу пояснити свою думку. Багатьом дослідникам людини й сучасного суспільства стає дедалі ясніше, що головні наші труднощі криються в тому, що розвиток людських емоцій обганяє розвиток розумових здібностей людини. Людський мозок живе у ХХ столітті; серце більшості людей – досі ще в кам’яній добі. Більшість людей ще не досягли того рівня зрілості, щоб бути незалежними, розумними, об’єктивними. Їм потрібні ідоли й міфи, щоб витримати той факт, що людина – самотня, що вона повинна сама надати сенс власному життю, а не отримати його від якоїсь вищої сили. Людина придушує в собі ірраціональні пристрасті – потяг до руйнації, ненависть, заздрість і помсту; вона схиляється перед владою, грошима, суверенною державою, нацією; і хоча при цьому на словах людина віддає належне вченням великих духовних вождів людства – Будди, пророків, Сократа, Ісуса, Магомета, – вона перетворила ці вчення на суміш забобонів та ідолопоклонства. Як же людство може врятувати себе від самознищення в цьому розриві між передчасною інтелектуально-технічною надмірною зрілістю та емоційною відсталістю?