Девід Бернс - Почувайся добре. Нова терапія настрою

Крок другий – знезброєння критика. Якщо у вас хтось стріляє, ви маєте три варіанти: можете стояти й відстрілюватись – це зазвичай призводить до війни та взаємного знищення; можете втекти або спробувати ухилитися від куль – це часто спричиняє приниження та втрату поваги до себе; можете зберігати спокій і спритно знезброїти супротивника. Я з’ясував, що третє рішення найбільше нас задовольняє. Коли ви виб’єте в іншого опору з-під ніг, будете переможцем, однак і ваш опонент, певне, почуватиметься мов переможець.

Як цього досягти? Дуже просто: хоч має ваш критик рацію, хоч не має, одразу знайдіть можливість погодитися з ним. Дозвольте спочатку змалювати найпростішу ситуацію. Припустімо, критик загалом має рацію. У попередньому прикладі, коли ви розгнівано звинувачували мене в тому, що я в кількох випадках говорив спішно й байдуже, я міг далі сказати: «Ви цілком маєте рацію. Я квапився, коли ви телефонували, і, мабуть, справді говорив байдуже. Інші люди також іноді мені про це кажуть. Я хочу підкреслити, що не хотів зачепити ваші почуття. Ви також правильно говорите, що ми поспішали під час кількох наших сеансів. Як ви знаєте, сеанси можуть тривати скільки завгодно, якщо ми це узгодимо заздалегідь, щоб я міг змінити свій графік. Може, ви хотіли б спробувати сеанси, триваліші на п’ятнадцять-тридцять хвилин, і перевірити, чи буде це зручніше».

Тепер припустімо, що нападник критикує вас, на вашу думку, несправедливо й неправдиво. Що, коли для вас нереально це змінити? Як можна погодитися з кимось, коли ти впевнений, що те, що він говорить, – цілковита маячня? Усе просто: можете погодитися з критикою в принципі , або знайти якесь зерно правди в цих твердженнях і погодитися з ним, або визнати, що смуток людини зрозумілий, адже він ґрунтується на тому, як вона бачить ситуацію. Найкраще я можу це ілюструвати продовженням рольової гри: ви нападаєте на мене, але цього разу говорите щось переважно неправдиве. За правилами гри, я повинен (1) знайти якийсь спосіб погодитися з вами, хай що б ви говорили , (2) уникати сарказму й не оборонятися, (3) завжди говорити правду. Ваші твердження можуть бути як завгодно химерні та безжальні, однак я обіцяю дотримуватися цих правил! Уперед!

ВИ ( досі в ролі злого критика ): Докторе Бернс, ви лайно.

ДЕВІД: Часом мені теж так здається. Я часто в чомусь лажаю.

ВИ: З цієї довбаної когнітивної терапії немає жодної користі!

ДЕВІД: Так, справді, є купа можливостей, щоб її вдосконалити.

ВИ: А ще ви дурний.

ДЕВІД: Є багато людей, розумніших за мене. Я точно не найкмітливіша людина у світі.

ВИ: У вас немає справжніх почуттів до пацієнтів. Ваш підхід до терапії поверховий і позерський.

ДЕВІД: Я не завжди такий теплий і відкритий, як хотів би. Деякі мої методи можуть спершу здатися позерськими.

ВИ: Ви не справжній психіатр. Ця книженція – просто мотлох. Я вам не довіряю, ви недостатньо компетентний, щоб лікувати мене.

ДЕВІД: Мені страшенно шкода, що я здаюся вам некомпетентним. Це, мабуть, вас дуже засмучує. Вам, здається, важко мені довіряти, тож ви дуже скептично сприймаєте думку, що ми зможемо ефективно співпрацювати. Ви цілком маєте рацію: нам не вдасться успішно працювати разом, якщо не буде взаємної поваги й ми не будемо командою.

Дотепер (або й раніше) розлючений критик зазвичай випускає всю пару. Я не відбиваюся, знаходячи натомість спосіб погодитися з опонентом, однак у нього, здається, швидко закінчуються боєприпаси, і він залишається успішно знезброєний. Можете вважати, що я переміг, уникнувши битви. Коли критик почне заспокоюватися, він буде ліпше налаштований на спілкування.

Показавши пацієнтові у своєму кабінеті ці перші два кроки, я зазвичай пропоную обмінятися ролями, щоб дати йому змогу опанувати згаданий метод. Зробімо так. Я критикуватиму й нападатиму, а ви відпрацьовуватимете емпатію й вигадуватимете свої відповіді. Потім подивитеся, правильні вони чи недоладні. Щоб наступний діалог став для вас кориснішою вправою, закривайте відповіді від «ВИ» та пишіть свої, а потім дивіться, чи відповідають вони тому, що я написав. Не забувайте ставити запитання за методом емпатії й знаходити можливості правдиво погодитися зі мною відповідно до техніки знезброєння.

ДЕВІД ( у ролі злого критика ): Ви тут не для того, щоб одужати. Ви лише хочете співчуття.

ВИ ( у ролі того, на кого нападають ): Що створює враження, що я лише хочу співчуття?