Іноді у вас із критиком будуть розбіжності не щодо факту, а щодо смаку. Знову-таки, ви виграєте, якщо дипломатично висловите свої погляди. Наприклад, я виявив, що, хоч як одягаюся, деяким пацієнтам це подобається, а деяким – ні. Я найкомфортніше почуваюся в костюмі з краваткою або у спортивному піджаку з краваткою. Припустімо, пацієнт критикує мене за те, що мій одяг надто формальний, і це дратує, бо здається, що я «впливовий». Отримавши додаткову конкретну інформацію про те, що ще може не подобатися цій людині, я відповів: «Безумовно, я згоден, що ці костюми дещо офіційні. Вам було б зі мною комфортніше, якби я одягався більш неформально. Я впевнений, що ви розумієте: одягаючись по-різному, я з’ясував, що костюм чи спортивний піджак найбільше подобаються людям, з якими я працюю, і саме тому вирішив дотримуватися такого стилю одягу. Сподіваюся, ви не дозволите цьому перешкодити нашій дальшій роботі».
Під час перемовин із критиком у вас є кілька варіантів. Якщо він далі талдичить своє, знову й знову говорячи про одне, ви можете просто ввічливо, але повторювати відповідь, поки та людина не втомиться. Наприклад, якби мій критик далі наполягав, щоб я перестав носити костюми, я міг би щоразу говорити: «Цілком розумію вашу думку, і в ній є деяка правда. І все-таки я поки що вирішив дотримуватися офіційнішого стилю одягу».
Іноді рішення лежить десь посередині. У такому разі переговори й компроміси просто необхідні. Може, вам доведеться погодитись на частину того, що хочете. Однак якщо ви свідомо застосували спочатку методи емпатії та знезброєння , то, мабуть, отримаєте більше бажаного.
У багатьох випадках ви будете помилятися, а критик матиме рацію. У такому разі повага критика до вас, імовірно, підскочить на нечувану висоту, якщо ви спокійно погодитеся з критикою , подякуєте людині за надану інформацію й перепросите за будь-яку шкоду, яку могли заподіяти. Це схоже на старомодний здоровий глузд (це він і є), але він може бути дивовижно ефективний.
Дотепер ви можете сказати: «Невже я не маю права захищати себе, коли хтось мене критикує? Чому я повинен завжди виявляти емпатію до інших? Зрештою, чому б мені не розмазати його, замість розмазуватись самому. Хіба це не абсолютно людська риса – розгніватися й вибухнути? Чому я завжди мушу згладжувати гострі кути?»
Що ж, у сказаному є чимала правда. Ви справді маєте право палко захищатися від критики та гніватися на будь-кого й будь-коли. І ви цілком маєте рацію, коли стверджуєте, що часто ваш критик, а не ви чинить дурниці. У словах «Краще казитися, ніж журитися» є навіть не одне зерно правди. Зрештою, якщо вам потрібно дійти висновку, що в комусь із вас «немає нічого хорошого», то чому б цим кимось не призначити іншого хлопця? І крім того, іноді справді почуваєшся набагато ліпше, коли гніваєшся на іншу людину.
Багато психотерапевтів погодилися б із вами з цього приводу. Фройдові здавалося, що депресія – це «гнів, повернутий усередину». Інакше кажучи, він вважав, що депресивні люди спрямовують лють на себе. Відповідно до цього погляду багато психотерапевтів закликають пацієнтів відчувати власний гнів і частіше висловлювати його іншим. Вони могли б навіть сказати, що деякі методи, описані в цьому розділі, можна вважати втечею від реальності та пригніченням почуттів.
Це хибна думка. Найважливіше не те, чи висловлюєте ви почуття, а те, як ви це робите. Якщо ваше повідомлення: «Я гніваюсь, бо ти мене критикуєш і ти поганий», то ви зіпсуєте стосунки з цією людиною. Якщо захищатимете себе від негативних відповідей, обороняючись і прагнучи помститися, то зменшите ймовірність продуктивного спілкування в майбутньому. Ви недовго почуватиметеся добре завдяки вибуху гніву, однак можете нашкодити собі у довгостроковій перспективі, спаливши мости. Ви передчасно й без потреби призначите людину ворогом і позбудетеся можливості дізнатись, що вона намагалася до вас донести. І що ще гірше: ви можете відчути депресивний рикошет і ще довго карати себе за цей спалах емоцій.
Антикритиканська техніка. Спеціалізоване застосування методик, описаних у цьому розділі, може бути особливо корисне для викладачів або лекторів. Я розробив «антикритиканську техніку», коли почав читати лекції про сучасні дослідження депресії для студентів і фахівців. Хоч зазвичай мої виступи добре сприймають, однак іноді я помічаю, що серед слухачів є один критикан. Його коментарі переважно мають кілька особливостей: (1) вони дуже критичні, але здаються неточними або не стосуються пропонованого матеріалу; (2) їх часто робить людина, яку не надто добре сприймають та оцінюють товариші; (3) вони висловлені як образливі обвинувачення.
Читать дальше