Регіна Бретт - Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя

«Мене дуже зворушила історія, яка сьогодні була на першій шпальті. Річ у тому, що на Різдво моя сім’я теж отримала телефонний дзвінок з Університетської лікарні. Моя 31-річна дочка також у черзі на пересадку підшлункової залози й нирки. Із восьми років вона потерпає від діабету. Тоді в неї була катаракта, яку згодом видалили. Їй ампутували палець на нозі, а чотири роки тому почали відмовляти нирки.

Моя дочка чекала на органи більш ніж два з половиною роки. Коли ми отримали новину, то відразу ж зателефонували всім, кого знали, і попросили молитися за Доун. Нас, як і Бет, переповнювали емоції й надії. Ми знали, що дочка була другою в черзі. Розуміли — щоб Доун змогла отримати цей дар життя, перша людина має не підійти. Мушу визнати, що ми молилися за те, щоб перша людина в черзі не підійшла, але о третій годині нам повідомили, що Доун знову доведеться чекати.

Хотіла б розповісти про те, що після третьої години наші молитви змінились. Ми почали молитися за людину, якій органи підійшли. Я дуже раділа, що операція пройшла успішно. Я й надалі буду молитися за Бет. Будь ласка, передайте їй, що ми дуже за неї раді.

Дякую, Сандра Вейлен».

Цей лист мене вразив. Я уявила сім’ю, що зібралася разом і молиться за диво для своєї дочки. Як важко їм було почути про те, що дива не станеться. Але вони не впали у відчай, не розчарувались у всьому, а розвернулися на сто вісімдесят градусів і кілька наступних годин молилися за Бет.

Як це благородно — поступитися, коли йдеться про найважливіше. Молитися за людину, якій пересадили органи, що могли б урятувати їхню дочку. Я через силу поступаюся водію, який хоче протиснутися на мою смугу автомагістралі, чи пасажирові, який стоїть за мною, але хоче вийти з літака першим, щоб устигнути на інший рейс. Дуже часто я зважаю тільки на те, чого хочу сама, і зовсім не помічаю маленьких потреб інших людей, не кажучи вже про великі.

Мене настільки поглинули молитви за Бет, що мені й на думку не спало помолитися за людину, яка теж чекала на ці органи. Після того електронного листа я завжди думала, що ж сталося з Доун. Два роки потому я потрапила на мистецьку виставку, організовану пацієнтами центрів діалізу. Одна жінка збудувала стіну з пластикових медичних трубок і червоної паперової цегли. Її творіння символізувало почуття пацієнта, який чекає на трансплантацію. Авторку звали Доун Вейлен. Так, це та сама Доун.

Фахівець із мистецької терапії дав кожному пацієнтові фотоапарат, щоб вони зняли один день свого життя з діалізом. Доун передала свої відчуття у вигляді стіни й написала пісню про те, як це — три роки поспіль, тричі на тиждень, по три з половиною години проходити діаліз. На стіну вона приклеїла фотографії приладу для аналізу крові, голок, чоловіка, який відвозив її на діаліз, баночок з таблетками, які вона приймала.

Доун було тридцять два роки, але вона здавалася на десять років молодшою веселою дівчиною з коротким русявим волоссям і довгими віями. Ми розмовляли, і вона весь час усміхалась. Через два роки після Бет їй теж пересадили нирку і підшлункову залозу. Її щасливий дзвінок пролунав недільного ранку. Коли вона дізналася про те, що в неї з’явився шанс отримати потрібні органи і треба збиратися в лікарню, Доун пішла до церкви і молилася за ту людину, якій дістануться органи, і за ту людину, що загинула. Вона ще була в церкві, коли їй знову зателефонували і сказали їхати до лікарні для семигодинної операції.

Благослови, Боже, її велике серце — Доун працює волонтером у центрі діалізу. Сотні людей досі чекають, чекають на підхожого донора. Чекають, доки хтось поступиться.

Спочатку про це в електронному листі мене запитав мій дівер Ренді. Ще одного листа надіслав друг. Потім ще один друг. Усі питали, чи знаю я таємницю життя.

Спершу я не звертала уваги на всі ті листи й посилання, а тоді подумала, що, напевне, всесвіт намагається мені щось сказати. У чому таємниця достатку, гарних стосунків і щастя?

Насправді ніякої таємниці немає. Відповідь ви можете знайти у Платона, Бетховена та Ейнштейна. Вона — на моїх книжкових полицях у творах улюблених письменників. А ще можете запитати в Матея, Марка, Луки та Йоана.

Є лише одна сила, один закон. Ні, не «око за око» чи «завжди залишай офіціанту чайові». Це закон притягання. От вам і вся таємниця. Ви притягуєте у своє життя те, про що думаєте. Своїми думками ви творите своє життя.