Регіна Бретт - Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя

А я?

Я жалюгідна, і ось чому. Я не можу попросити пасажира, який сидить за мною і кóпає моє крісло, припинити робити це. Я не насмілююся попросити людей, які розмовляють у театрі позаду мене, закрити рота. Я просто встаю й пересідаю. Я краще нічого не їстиму, ніж попрошу стюардесу принести щось вегетаріанське.

Найгірший випадок у моєму житті? Моїй дочці було шість, і вона назбирала жменю монет, щоб купити пачку цукерок. Я стояла в черзі біля каси, а Габріель поклала свої монети на стрічку конвеєра. Черга рухалася вперед, і тут я побачила руку, яка потяглася по монети й забрала їх. Це була дівчинка років дванадцяти.

Я зустрілася з нею поглядом, але мені забракло духу щось зробити. Щойно вона вкрала гроші моєї дочки, а я так і не змогла попросити чи наказати їй повернути їх.

Через декілька років ми з племінником пішли до «Макдональдса». Він замовив газовану воду, випив її і хотів ще. Він запитав, чи тут дають безкоштовну добавку. Я відповіла, що зараз дізнаюся, взяла його склянку й пішла до прилавка. Я ще не встигла відкрити рота, як уже перетворилася на курку. На «Чікен Макнагетс». Я так боялась отримати відповідь «ні», що здалася без бою. Просто взяла й налила племінникові газованої води. Я вкрала цю порцію? Можливо. Не знаю.

Я починаю придивлятися до людей, які просять, і в голові відзначаю, коли це спрацьовує. Якось моя подруга Шерон пішла на баскетбольний матч зі своїм п’ятирічним сином. Місця в них були на найвищому ярусі. Вони піднімалися все вгору і вгору, і маленький Фіннеган перелякався. Вони були дуже високо, і він почав плакати. Шерон помітила, що внизу є декілька вільних місць. У неї було три варіанти: примусити переляканого малюка сидіти ледь не у стратосфері, розвернутись і піти додому або попросити пересадити їх туди, де хлопчику не буде страшно. Вона звернулася до білетера, але він не міг нічим допомогти і порадив запитати когось іншого. Інший працівник відправив її до ще іншого. Шерон продовжувала питати. Нарешті хтось сказав їй «так». Фіннеган сидів унизу і насолоджувався грою «Клівленд Кевелірс» і блискучого Леброна Джеймса.

Одного дня закінчився мій улюблений шампунь марки «Aveda». Ми з Брюсом зупинилися біля крамниці з товарами для догляду за волоссям, але було ще зачинено. Була 10:30, а крамниця відчиняється об 11:00. Я запропонувала повернутися пізніше. Брюс усміхнувся. Для нього це був виклик. Він сказав: «Просто постукай і запитай». Ні, я не можу. На табличці написано «Зачинено». Я кращу поїду без шампуню, ніж запитаю і отримаю відмову. У Брюса з’явилася зневажлива посмішка, він вийшов із машини і попрямував до дверей крамниці. Постукав і крикнув, що лише хоче купити шампунь. Дівчина всередині похитала головою. Тоді він витяг і показав їй гаманець. Дівчина підійшла до дверей і сказала, що крамниця ще зачинена, тому вона не може прийняти кредитну картку. «Я заплачу готівкою», — прокричав Брюс через скло. І ось він уже повертається до машини з чотирма пляшечками шампуню.

Багато років я дивилася, як він просить і отримує те, що хоче, тож вирішила взяти з нього приклад і попросити щось справді значне. Я хотіла прибавку до зарплати. Одного дня я помолилась, освіжила в пам’яті всі підстави для цього й пішла пообідати з керівником. Я попросила, але він відмовив. А перед тим ще й принизив мене. Я вибачилася, пішла до туалету, виплакалась, умилась, повернулася за стіл і змінила тему розмови. Через декілька годин, коли я вже була на роботі, керівник повідомив, що подумає над можливостями. Я отримала маленьку прибавку.

Пройшло декілька років, і я хотіла справжньої прибавки. На роботі я викладалася на всі сто. Невже він цього не бачить? Я вирішила не припускати, що бачить. Ніколи не припускати — так учили нас викладачі на факультеті журналістики. Один із них навіть написав на дошці: «Хто припускає — той себе й інших дурнями виставляє».

Я сіла і поміркувала, чому заслуговую прибавки. Тоді надрукувала обґрунтоване прохання, де зазначила про свій внесок у газету, видавництво й компанію. Свій електронний лист я почала з того, що люблю свою роботу, цю газету й це місто. Подякувала керівникові за те, що найняв мене. Пояснила важливість моєї посади й зауважила, що моя зарплатня, як для такої посади, мінімальна. А тоді описала свій вклад у газету і навела довжелезний перелік, кожен пункт якого виділила жирною крапкою. Після переліку попросила про значну, істотну прибавку.

І я її отримала. До того ж, саме ту суму, яку хотіла, але не назвала. Я побоялася звернутися до керівника особисто і тому написала електронний лист? Можливо. Але я таки попросила й отримала.