Регіна Бретт - Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя

За те, що лікувала наші вавки «Бактином» і поцілунком. За те, що відчиняла двері о другій ночі і ні про що не питала аж до ранку. За всі переживання, коли ми губили домашнє завдання чи забували вдома обід.

За те, що не дозволяла бігати з ножицями, бавитися пневматичним пістолетом і облизувати металеві предмети взимку. За те, що слідкувала, щоб нікого з нас не вдарило блискавкою, щоб ми не осліпли через задовгий чубчик і не ходили до лікаря в брудній білизні.

За те, що не виставила мене за двері, коли дізналася про мою вагітність. За те, що була зі мною під час пологів. За те, що сиділа з моєю дочкою, поки я намагалася привести до ладу своє життя.

За те, що допомогла кожному з нас стати хорошою людиною. За те, що прощала нас, коли ми чинили щось погане. За те, що молилася за нас навіть тоді, коли ми самі не знали, що потребуємо молитви. За те, що любила нас усіх однаково і ніколи не показувала, що любить мене більше за інших.

Мама просто світилася, коли брати й сестри додавали свої подяки. Вони ділилися своїми особливими моментами і спогадами, і наше свято перетворилося на такий собі фестиваль любові.

По дорозі додому мама говорила мало. Брюс увімкнув саундтреки її життя — Френка Синатру, Нета Кінга Коула, Еллу Фіцджеральд. Я теж майже не говорила. Я думала про жінку на задньому сидінні нашої машини. Я ніколи не уявляла її дівчинкою, якій колись доводилося читати телеграми батькам-іммігрантам із Чехословаччини, коли її брат Чак потрапив у німецький табір для військовополонених, коли брат Майк заразився малярією під час бойового завдання десь за океаном. Коли їй виповнилося десять, мама залишилася на фермі сама з батьками, чужими для Америки. Напевне, їй було дуже самотньо.

Того недільного вечора, коли ми привезли маму додому, вона здалася мені інакшою. Вона виглядала новою людиною, з якою я можу познайомитися ближче. Я сказала, що приїду завтра. Насправді її день народження був у понеділок. Я пообіцяла, що ми підемо за покупками.

Але вночі Брюс потрапив до лікарні через камені в нирках. Декілька годин я просиділа з ним у відділенні невідкладної допомоги, доки його не прийняли. Я могла б відмінити наш із мамою похід за покупками, вона б зрозуміла. Думаю, вона б цим не переймалась. Але я дізналась, скільки разів її підводило життя, тому просто не могла підвести знову. Хоча спокуса була сильною. Частково через те, що мій чоловік потрапив до лікарні, та здебільшого через те, що я боялася. Я хотіла зберегти початок нових стосунків із жінкою, яку ми привезли в неділю додому. А що, як ми завтра підемо до крамниць і все повернеться назад, до тієї порожнечі, яка була раніше?

Але я пообіцяла, тому повинна прийти. Я приїхала в домовлений час, усю дорогу хвилюючись, чи витримаю цілий день покупок, адже ненавиджу торговельні центри. Коли я зайшла до мами о десятій ранку, вона вже чекала на мене — причепурилася, дібрала сумочку під колір блузки, одягла намисто з перлин. Журнальний столик у вітальні мама перетворила на маленький вівтар. Вона застелила його серветкою, а поряд зі своєю короною та переліком вдячностей поставила квіти. На робочому столі лежав щоденник. Усю сторінку з датою «15 серпня» — день її народження — займала одна фраза: « Покупки з Регіною ». Я ледь не заплакала. Мені було соромно за те, що я хотіла все відмінити.

Тож ми поїхали. Мама повільно походжала між рядами і ретельно оглядала кожну блузку — від коміра до самого низу. Спершу я дуже нетерпеливилась. Чому ми так довго не можемо вибрати підхожого одягу? Аж тут до мене дійшло — мама поїхала не заради покупок, а для того, щоб побути зі мною. Я сповільнила темп. Ми разом пообідали, а тоді я відвезла її до ще двох торговельних центрів. В останній крамниці мама знайшла цілу купу одягу, який був їй до вподоби. Я купила все, що підійшло за розміром.

Перед тим як поїхати додому, я хотіла пригостити маму десертом. Це все ж таки її день народження. Ми сиділи надворі, на сонці, і ложечками їли морозиво. Перехожим ми здавалися найкращими подругами — мамою і дочкою, які теревенять і весело сміються. Була п’ята вечора. Ми цілий день провели разом, тільки мама і я. Таке було вперше в моєму житті.

По дорозі додому вона зізналася, що її день народження батьки ніколи не святкували. Найпам’ятнішим святом було її шістнадцятиліття — тоді її друзі дізналися, що в неї день народження. Мама подякувала мені за покупки, обід і десерт. Вона була більше схожа на дівчинку, ніж на сімдесятип’ятирічну жінку, коли сказала мені: «Це найкращий день народження в моєму житті».