Маленький Фіннеган був прекрасним. Його народження показало мені, що ми можемо впоратися з будь-чим. Та найважливіше те, що ми можемо допомогти в цьому іншим. Варто лише вірити у свої сили. А якщо ви ще й добре підготуєтесь, то вам буде набагато легше довіритися течії життя і пливти за нею хоч на край світу.
Урок 23. Будьте ексцентричними. Не треба чекати старості, щоб носити фіолетовий одяг
Літні люди і діти — вони вміють жити. Їхнє життя ніби книга, яку одні щойно почали читати, а інші вже дочитують, насолоджуючись останніми сторінками. Їм байдуже, що про них думають. Вони або ще надто малі і нічого в цьому не тямлять, або вже застарі, щоб цим перейматись. А от нам, поки ми дійшли ще тільки до середини книги, варто було б узяти з них приклад.
У 1980-х шаленої популярності набув віршик про те, наскільки треба бути сміливим, щоб носити фіолетовий одяг. Багато людей помилково називають його «Фіолетовий віршик», «Підстаркувата пані» або «Зістарюся і буду вдягати фіолетове». Свій вірш «Застереження» англійська поетеса Дженні Джозеф написала в 1961 році. Згодом він опинився на вітальних листівках, футболках і сумках.
Як і більшість із нас, поетеса теж утомилася від практичного взуття, що пасує до одягу, який нам не подобається; від одягу, у якому ми мало не зливаємося зі шпалерами на стінах; від правильної поведінки, настільки правильної, що заледве чи хтось узагалі звертає на нас увагу, тому що ми не перебігаємо вулицю на червоне світло, ні в якому разі не лаємось, не примушуємо нікого червоніти, сміятися чи співати. Їй набридло бути ідеальною. І мені теж.
Інколи хочеться просто повернутися до людей у переповненому ліфті і зацитувати їм Шекспірового «Гамлета» або проспівати пісеньку з мультика. А іноді так кортить прихопити з собою на засідання ради директорів маленьку дудочку казý[Казý — американський духовий інструмент, зазвичай у формі металевого або пластмасового циліндра, звуженого в кінці. Посередині вставлена металева пробка з паперовою мембраною. У казу ще й співають, при цьому мембрана змінює голос виконавця.] або відбити чечітку прямо посеред черги в поштовому відділенні. Тільки уявіть, наскільки яскравішим було б життя, якби більше людей прислухалися до влучного вислову «Живемо один раз» або хоча б одягались у фіолетове.
Щоразу, коли я бачу жіночку «відомого віку» у фіолетовому вбранні, я пригадую той віршик. Це ж так нудно — бути розсудливим, зразковим і ніколи не порушувати правил. Мені подобаються вітальні листівки на день народження з написом «Будеш дотримуватися правил — пропустиш усі розваги».
Вірш «Застереження» надихнув гурт жінок створити «Товариство червоних капелюшків». Жіночки за п’ятдесят зустрічаються, щоб веселитись і пустувати. Так звана «дезорганізація», як її величають самі жіночки, має декілька правил. По-перше, члени товариства повинні носити певну «форму»: червоний капелюшок (чим химерніший, тим краще) і фіолетовий одяг. Жінки, яким ще не виповнилося п’ятдесяти, мають носити рожеві капелюшки і бузкове вбрання, адже вони ще не заслужили права бути такими барвистими, як їхні старші товаришки.
Потайки я захоплююся цими жіночками, коли вони в понеділок ідуть вечеряти до ресторану, одягнені в червоні блузки з блискітками. Я також захоплююся чоловіками, які натягують величезні капелюхи, як у Кота в чоботях, і йдуть дивитися бейсбольний матч. Бо я зазвичай навіть не можу зважитися намалювати губи помадою. Коли я вперше все-таки насмілилася, одна з моїх співробітниць спитала, чи я часом не захворіла. Напевне, я вибрала занадто фіолетовий відтінок.
Найдивнішим учинком усього мого життя було те, що я взяла до університету контейнер для їжі з зображенням Чарлі Брауна, героя відомого коміксу. У мене навіть був маленький гарненький термос для соку з Люсі й Вудстоком з того самого коміксу.
До 19 років я ніколи не мала контейнера для їжі. У дитинстві я жила лише в двох кварталах від школи, тому ходила обідати додому. А тут виникла така проблема, що інші студенти не хотіли навіть говорити з першокурсницею, яка принесла контейнер з обідом. Вони, напевне, подумали, що я приїхала на шкільному автобусі. Мій контейнер для їжі спантеличив моїх друзів, тому я поступилась і стала «як усі».
Через десять років я спробувала вдягти чорний берет набакир, але всі почали піддражнювати мене, називаючи художницею, а дехто навіть звертався французькою.
То навіщо бути нормальним? А тому, що так легше. Проте не надто весело. Більшість із нас відносно нормальні. Я знайшла слово «ексцентричний» у «Вікіпедії» і в алфавітному переліку натрапила лише на шість літер із прикладами. І це все?
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу